Курячий бульйон для душі. 101 історія про кохання. Джек Кэнфилд
із кількома своїми колегами.
Після швидких обіймів я повідомила їй, що не залишуся на вечерю, але вона, здається, не звернула на це уваги. Керівниця передала мені келих шампанського й запитала мою думку стосовно столів для аукціону. Ми кілька хвилин розмовляли про роботу, а потім вона спитала, чи знайома я з Томом Бресліном. «Старий, огрядний, лисий кардіолог» – ось що спало мені на думку, бо подібні чоловіки часто відвідують такі заходи. Я відповіла, що не знайома, і тоді керівниця додала, що він удівець – його дружина померла від раку. Образ Тома в моїй голові постарішав ще на кілька років, і я подумала, чому це вона питає про нього? Вона, напевно, побачила цей вираз на моєму обличчі, бо запропонувала знайти її чоловіка Роджера. Я святкувала минуле Різдво разом із ними, тому тішилася, що він теж був тут.
Керівниця підійшла до компанії Роджера, а я відвернулася, щоб передати офіціантові свій келих. Коли я повернулася, то побачила навпроти одного з найпривабливіших чоловіків, яких я колись бачила. Я швидко відвела погляд і міцно обійняла Роджера. Він м’яко розвернув мене до всіх і запитав: «Ти знайома з Томом Бресліном?» «Старий, огрядний, лисий кардіолог» у моїй голові враз зник.
На мить я подумала, що можу знепритомніти. Не знаю, чи це затісна сукня, чи шампанське вдарило в голову, чи справді я могла зомліти, але, коли Том простягнув руку, аби потиснути мою, мені довелося нагадувати собі, як дихати.
Тоді ми розговорилися: про кар’єру, про життя, про кохання. Я поділилася з ним історією свого розлучення, а він розповів про те, як через рак утратив своє найбільше кохання після двадцяти одного року спільного подружнього життя. Я намагалася бути чуйною і співчутливо сказала:
– Я так рада, що ви прожили стільки багато чудових років, сповнених глибокого кохання.
І, на мій подив, він відповів:
– Так… але я хочу відчути подібне ще раз!
І тоді ми вдвох усвідомили, що зала для нас збезлюдніла, а ми були у власній бульбашці, яку створили своїми історіями, захопившись розмовою. Пролунав сигнал до вечері, і ми почали шукати наші місця. Ми швидко окинули поглядом столи і, жартівливо фліртуючи, попрямували до зали. Там цей привабливий чоловік провів мене до мого місця в кінці зали й пішов до столу генерального директора, бо він був його гостем.
Я занурилась у свій салат і розмірковувала над тим, що ж це щойно було, аж раптом щось упало мені в око і я підняла погляд. Через усю залу до мене прямував доктор Том Бреслін.
– Як вам ваше місце? – запитала я, знаючи, що стіл генерального був прямісінько навпроти сцени.
– Дивно, – відповів він, – здається, там немає місця для мене.
Я роззирнулася навколо свого стола й побачила кілька вільних місць. Я підвела погляд і подивилася в Томовіочі. Вони вразили мене своїм блиском. Я відсунула стілець, і Том, посміхаючись, сів коло мене. Решта вечора для нас обох зараз мов у тумані.
«Хіба тут повно люду? Я гадав, тут лише ми з тобою!»
Минуло