Ініціація. Клубне видання. Люко Дашвар
завгодно. Речей, наркотиків, зброї, людей.
– І хто запросив?
– Приватна охоронна компанія. Побачили моє відео в соціальних мережах.
– А сестрі не показував! – ображаюся. – Що за відео?
– У нас на садах дачу пограбували. Брукс знайшла злодіїв.
– Серйозно?
– Ти сумнівалась у талантах Брукс?
Мені начхати на таланти Брукс і породистість чемпіона Брайана! Мені б зрозуміти, що робити з дописами старого нотаріуса Реформаторського і де подівся молодий розгодований нотаріус Герман. Несподівана думка – п’яте колесо. І не відчіпляється, крутиться.
– Ромко, ти дійсно можеш мені допомогти, – прискіпливо дивлюся на брата.
– Давай. – Ромка добрий. Добрий і щедрий до всіх, хто не заважає йому любити Брайана і Брукс.
– Хочу знайти одну людину. Не питай тільки: а що сталося і таке інше. Від мене що вимагається? Принести якусь річ тої людини? Майку, сорочку, черевик. Так?
– Тільки не нові.
– Так! Розумію. Не нові.
– І окреслити територію пошуку. Бо ж, якщо та людина ніколи не була в Києві, навряд чи ми знайдемо тут її сліди.
– Не розмовляй зі мною, як з дебілкою!
– Добре. Повернуся з Шотландії…
– Ні! – перебиваю Ромку. – Треба зараз! Давай завтра.
– Не можу.
– Скотина!
– Чесно, не можу. Завтра літак!
– Не бреши! Ти сказав «на днях».
– Підготувати тебе хотів.
– До чого?
Ромка дивиться на мене благально, гладить Брукс за вухом. Що?! Хоче Брукс мені на шию повісити, поки Брайан запліднюватиме сук у Шотландії?
– Ромко, це нечесно! Я працюю цілодобово. Брукс знудиться.
– Брукс навчить тебе жити повноцінним життям, – відповідає брат. – Радіти, робити перерви в роботі, виходити на свіже повітря, аби пересвідчитися: свіже повітря ще є, і це прекрасно. Годуватимеш її двічі на день, значить, і сама не забудеш поїсти, бо от скажи, хіба я не правий? Ти ж забуваєш поїсти.
– Не забуваю.
Ромка не лінується: підхоплюється з дивана, розчахує холодильник із двома підсохлими бананами всередині.
– У мене є кава! І цукор! І галети! – психую. – Хочеш кави? Тоді візьми чайник і набери води з-під крана, бо чайник, здається, порожній.
– Завтра зранку привезу чистої води і запас продуктів для Брукс, – відповідає Рома. – Що для тебе купити?
– Для мене? – дивуюся. – Борги віддай, якщо вже в тебе все тепер – шоколад.
– Не можу. Яні з Катрусею відіслав.
– Добре! Тоді я тобі дам грошей! Звичайно! Це ж вихід! Дам тобі грошей, наймеш для Брукс доглядальника чи здаси в готель для тварин. Можу навіть знайти в Інтернеті адреси таких готелів.
У мене прекрасний брат. Дивиться на мене, як Христос на всіх землян скопом.
– Віддати Брукс у чужі руки? А раптом вона подумає, що я її покинув?..
Брукс повільно підводиться, дивиться на Ромку уважно, переводить на мене свої прекрасні бурштинові очі.
– Добре.