Малхут. Остап Українець
із таємничим фехтувальником вони мали неабиякі шанси на успіх, хоч їх оточив добрий десяток далеко не найгірших у військовій справі волохів.
Ударом знизу Станіслав убив одного із супротивників і коротким розкроком перейшов на його місце, ближче до кругляка. За цю мить він устиг побачити коротке сивувате волосся і горбоносий профіль свого стрия – Фелікса Потоцького. Встиг побачити, як той відбиває удар зліва, зливаючи його досередини. Встиг побачити, як інший вояк заносить шаблю з правого боку, мітячи в незахищену шию.
Полковник кинувся вперед, ні про що більше не думаючи. Лівим плечем відштовхнув волоха, який відділяв його від каменю, і впівоберта вдарив занесений ятаган під ефесом, урятувавши своєму стриєві життя. Обертаючись, він не помітив другий ятаган, який пройшов за кілька дюймів від його голови, вибивши з кругляка велику скіпу. Не помітив він і другого – влучного – удару того самого ятагана, який розрубав йому череп.
Коли 12 вересня 1683 року близько шостої вечора Станіслав Потоцький загинув у районі Пратера під Віднем, граф Імре Текелі, котрий бився на чолі трансильванців проти хоругви його стрия Фелікса Казимира Потоцького і завдав молодому полковнику смертельного удару, виборов у Кара-Мустафи своє життя. Той факт, що саме Текелі став убивцею спадкоємця Андрія Потоцького, насправді не є чимось надзвичайним. Проте це краще, ніж будь-що інше, знаменує зв’язок, який існував між ними уже не одне покоління і справжню суть якого мені вдасться відкрити, можливо, лише тепер. Ця історія без початку і кінця для мене починається саме під Віднем, коли її сторони вперше і востаннє зійшлись настільки тісно.
Глава 2. Sine Ira Et Studio[6]
Як і щороку, восьмого травня в Микитинцях був ярмарок худоби. Ярмарок великий – на Святого Станіслава до міста торгувати приїздили не лише з Коломиї та Снятина (у якому, правду кажучи, тільки кури нормально й ростуть, а худоба ніяка), а й з буковинських Чернівців, Сучави та Сірета. Саме останніх тут пантрував середнього зросту вусатий чоловік, одягнений у фірмове, хоч і вельми зношене, пальто, прості шкіряні черевики та пошарпаний капелюх. Він, поза сумнівом, намагався здаватися перспективним заможним покупцем, але йому це не дуже вдавалося. Почасти через одяг, але переважно тому, що всі купці на обох міських ринках і на цьому торговищі знали його як облупленого. Точніше, місцеві купці. Саме тому він приглядався до волохів, багато з них тут було чи не вперше, та ще й виглядали вони обдертішими за місцевих гуцулів та покутян – поруч із ними він був як свій.
Внутрішні кишені пальта йому відтягували два гаманці – порожній та повний. Порожній, звісно, був його власний. Повний йому передав бойко Орест, із яким він зараз займався справами. Справи, і про це на всю площу кричав його костюм, ішли не дуже. Адвокатська практика останнім часом приносила копійки, а ще ж 1861 рік видався хоч і вельми врожайним, але політично невдалим, тож разом із цінами на худобу впали і його заробітки в конторі. Тепер
Без гніву й упереджень (лат.)