Боротьба за дитину. Франсуаза Дольто
співак, він казав: «Пане, дайте виступити дамі, тепер не ваша черга!» Він розчиняв стулки кошика й розмовляв зі співаками і співачками, переконаний, що вони сидять там усередині. Мама полюбляла «Манон»21. Жак перескакував із Манон і виконував лише партію де Ґріє. Тоді я не звертала уваги на дитячу мову, але саме мій молодший брат пробудив у мені цікавість до неї. Йому було близько трьох із половиною років. У чотири він уже не став би так грати, тому що навчився користуватися справжнім програвачем. А тепер? Створюють навіть телевізори-іграшки. Я бачила хлопчика років чотирьох-п’яти, який грався дерев’яним фотоапаратом, дуже схожим на справжній «Кодак», на ремінці, щоб вішати на шию. Цей дотепний хлопчик міг цілими днями приказувати «клац-клац!», хоч ніякої кнопки в нього не було. Він тільки на вигляд був справжній. Але хлопчик радів значно більше, ніж якби мав справжній фотоапарат.
Колись на громадське звалище викидали все зайве, від чого потрібно було звільнитися, але заразом кожен мав у себе у дворі купу гною, власний нужник; громадської вбиральні не було. Екскременти залишалися вдома. Зате люди ходили до криниці, набирали воду з джерела. Так, вочевидь, сформувалася спільнота навколо джерела, бо всі приходили по воду в одне місце. А вигрібна яма в кожного була окремішня. Екскременти, якими тварини позначають свою територію, не ставали загальними, як і все, що пахнуло не дуже добре: занадто громіздкі речі, те, що було непотрібне й що не можна було спалити, відносили на звалище. Але тепер усе навпаки: є своєрідна напівспільнота відходів, які збирають від кожного і потім вивозять, а джерело води в кожного своє.
Джерело й вигрібна яма були чимось засадничим для формування соціального індивіда, починаючи від народження. З того моменту, коли для різних людей одне стало приватним, а інше публічним, немає сумніву, що між ними є суттєві відмінності. Навчання громадському життю відбувається зовсім не однаково для тих, у кого в будинку були свій водопровідний кран і свій клозет, і для тих, у кого їх немає. Либонь, для суспільства це важлива зміна – приватизація і джерела, і вигрібної ями. Раніше працювали та й досі ще працюють громадські лазні, що сприяють утворенню спільноти тіл, їхньої дееротизації. Такий звичай досі побутує в японському суспільстві з його невеличкими громадськими ваннами, де може одночасно митися ціла сім’я.
На Заході кажуть «це приватне» або «це публічне», надаючи кожному з цих слів додаткового смислового відтінку: «приватному» відповідає значення цнотливості, «публічному» – безсоромності. А японці чотири або п’ять століть тому винайшли одну дуже цікаву формулу, що примиряє ці поняття, які європейці завжди вважали антагоністичними. Для них така рівновага неможлива. (Як у традиційному будинку з розсувними ширмами немає понять «усередині» і «зовні», так немає і непроникної перегородки між приватним і публічним.) Дитина змогла розвиватися