Америка. Франц Кафка
непомітних деталей, наприклад, до зайчика, який в траві на передньому плані то ставав на задні лапки, то знову кидався навтіки; врешті-решт мама затискала йому рота і, мабуть, знову западала в оту свою неуважність. Звісно, стіл був зроблений не в ім’я таких спогадів, але в історії його винаходу, ймовірно, було присутнє щось невиразно схоже на Карлові спогади. Дядькові, на відміну від Карла, цей стіл нітрохи не подобався, він просто хотів купити небожеві порядний письмовий стіл, а нині всі вони були обладнані таким новозаведенням; перевага їх полягала в тому, що цю штуковину можна було невеликим коштом припасувати і до столів старих. Так чи інакше дядько не забув порадити Карлу по змозі взагалі не вживати регулятор; щоб підкріпити дієвість ради, дядько заявив, що механізм, мов, вкрай чутливий, легко направити його стане дорого. Неважко було здогадатися, що подібні зауваження були звичайніськими вивертами, хоча, з іншого боку, слід зазначити, що заблокувати регулятор було дуже легко, чого дядько, втім, не зробив.
У перші дні дядько і Карл, зрозуміло, часто розмовляли; тоді-таки Карл розповів, що вдома трошки, втім, охоче грав на фортепіано, щоправда, опанував хіба ази, і то за допомогою матері. Карл цілком усвідомлював, що така розповідь – одночасно і прохання про фортепіано, але він вже доволі розгледівся, щоб зрозуміти: труситися над копійкою дядькові не випадає. А проте, це його прохання було виконане не відразу, лише днів за вісім дядько мало не мимоволі, зізнався, що фортепіано привезли і Карл може, якщо бажає, побачити, як його підніматимуть нагору. Заняття це було хоча і неважке, але попри все те не набагато легше за саме перевезення, бо в будинку був спеціальний вантажний ліфт, куди легко вліз би цілий фургон меблів, – у цьому-то ліфті і підняли інструмент в кімнату Карла. Сам Карл міг, звичайно, поїхати в тому самому ліфті разом з інструментом і вантажниками, але, що поруч був робочий пасажирський ліфт, то Карл піднявся на ньому, за допомогою особливого важеля тримаючись увесь час на рівні сусіднього ліфта і через скляну перебірку пильно розглядаючи прекрасний інструмент, який тепер він мав у своїх руках. Коли фортепіано вже стояло в кімнаті і Карл узяв перші ноти, він так по-дурному зрадів, що, замість грати далі, схопився, відійшов на кілька кроків і, взявшись у боки, вирішив просто помилуватися подарунком. Акустика в кімнаті теж була чудова і сприяла тому, щоб первісне відчуття, ніби його поселили в якомусь залізному будинку, розвіялося. Адже справді будинок здавався залізним тільки зовні, в кімнаті нічогісінько такого не впадало у вічі, і ніхто не зміг би виявити в її оздобленні жодної дрібниці, яка бодай якось могла зіпсувати ідеальний затишок. Попервах Карл багато чого очікував від своєї гри на фортепіано і навіть насмілювався перед сном подумувати про те, як би йому через цю музику безпосередньо вплинути на американське життя. Дивне, щоправда, виникало відчуття, коли він у розкритих, звернених на галасливу вулицю вікнах грав стару солдатську пісню своєї батьківщини,