Лола та аварійний вхід. Ізабель Абеді
мама не витримала б: калюжі під столом з’являлися щодня.
– Цей запах може з коми вивести! – лаялася мама, коли заходила поцілувати мене перед сном.
Папай нагадував папугу, оскільки щодня повторював мені:
– Вона звикне, Кокадо.
Що за дурна фраза! Скільки часу потрібно, щоб вона звикла? Уявіть собі: напевно, мільйони дітей прагнуть, щоб у них був домашній улюбленець, а в них його немає. Натомість у мене є, тільки, схоже, він не прагне, щоб у нього була я. Ось чому вечорами перед сном я почала фантазувати, що я знаменита дресирувальниця.
Ну ось, здається, я все розповіла про перші дні Білосніжки в нашому домі. Тепер можна продовжувати історію.
Вранці першого ж дня після травневих канікул я розплющила очі й виявила, що Білосніжка сидить на моєму письмовому столі та грається з моїм зошитом із математики. Подерті й зім’яті сторінки летіли на всі боки.
Ага, подумала я. Вона сидить на моєму столі. Це вже дещо! Я тихенько наблизилася до столу, але, мабуть, не досить тихо. Ф-фу-х-х! – і Білосніжка шаснула просто під шафу.
Я обережно вийняла з коробки з конструктором кубик і закотила його під шафу. Ніякої реакції!
Я спробувала покачати по підлозі зелену фішку. Знову нічого. Потім червону. Потім жовту й синю. І тут із кухні загукала мама:
– Ло-о-ло! Сніданок!
Зітхаючи й ледве пересуваючи ноги, я попленталася в кухню, де мама готувала мені бутерброди до школи. Папай іще лежав у постелі, а на його місці за столом сиділа тітка Лізбет. Замість привітання вона пожбурила в мене ківі.
– Агов! – пробурчала я. – Ти що, забула, що тобі дозволено жбурлятися тільки виноградом?
Тітка Лізбет – молодша бабусина дочка. Їй усього три з половиною роки, і вона знімається в рекламі дитячої моди, тому що в неї коротка стрижка.
– Киця ні гратися з Ола й Ібсель? – запитала тітка.
– Ні, – сказала я. – Киця ні гратися з Ола й Ібсель.
– Розмовляй, будь ласка, з тіткою по-людськи, – зробила мені зауваження мама. – Бабуся просто збожеволіє, якщо її маленька мишка не почне зрештою говорити правильно.
– А я збожеволію, якщо моя кішка не дозволятиме себе гладити правильно, – кинула я. – Бабусі не варто перейматися з цього приводу. Де вона, до речі? Уже пішла на роботу?
Мама схопила банку із джемом, у яку моя маленька тітка ледве не занурила антену свого телепузика, і відставила вбік.
– Бабуся підшукує дитячий садок для тітки Лізбет. Ти часом не забула, що сьогодні йдеш до школи? І що у вас сьогодні контрольна з математики?
– Ох, не нагадуй! – я ледве не вдавилася останньою ложкою пластівців і пішла попрощатися зі своєю кішкою.
– Білосніжко, ходи до мене! – крикнула я, лежачи на підлозі, у темряву під шафою.
Тільки за блиском очей я здогадалася, що кішка все ще там, але вона навіть не поворухнулася.
У передпокої я спробувала додзвонитися до Алекса, але він, як і раніше,