Курячий бульйон для душі. Думай позитивно. 101 історія, що мотивує. Джек Кэнфилд
чоловік приїхав, щоб допомогти мені з комп’ютерами, я схвильовано вибігла до нього.
– Їм сподобалося! Вони питали, чи будуть у мене ще заняття, щоб їхні колеги також могли відвідати курси.
– Чудово! – відповів він, трохи приголомшений. Не впевнена, що мій чоловік подумав, що я досягну успіху, але він досі підтримував мене.
Упродовж наступних місяців я провела ще кілька занять. Я знайшла дешевший спосіб надсилати пошту, встановила робочий телефонний номер та отримала ліцензію. Я заробляла достатньо грошей, щоб компенсувати свої витрати і трохи відкласти. Я не прагнула розбагатіти, а просто підтримувала нас на плаву – і це було чудове відчуття!
Ніколи не забуду того дня, коли привезли наш новий холодильник. Він був набагато більший від старого. Я заплатила за нього зі своїх грошей, зароблених на курсах. Я так пишалася собою, ніби заплатила за нову автівку. Ну добре, це була б дуже велика угода. Однак я отримала неймовірне задоволення, бо спробувала й досягла успіху!
Зрештою, ми з чоловіком знайшли роботу на увесь день. Новий керівник розповів, що в моєму резюме йому впали в очі дві речі – викладацький досвід і той факт, що я започаткувала власну справу, який свідчив, що я можу вести проекти та працювати самостійно. Відтоді я в цій компанії вже шістнадцять років.
Щоразу, коли мені дають, на перший погляд, дуже складний проект або мені доводиться працювати з чимось новим, я досі чую мамин голос: «Ніколи не зробиш, доки не спробуєш». Дякую, матусю!
7. Просто покажіть себе
Бути сміливим – це боятися, але все одно йти далі.
Гуляючи в лісі біля нашого будинку на Кейп-Коді17, я зустріла чоловіка, який навчив мене трьох слів, що змінили моє життя.
Його звали Морріс, і на вигляд йому було десь за сімдесят або вісімдесят років. Він сказав мені:
– Я щодня гуляю тут – і під сонцем, і під дощем.
Помітивши, що на шиї в мене бандаж і що однією рукою я взялася за дерево, тримаючи в іншій палицю, Морріс запитав:
– То вам тяжко тут ходити?
– Іноді.
Він, розуміючи мене, кивнув і зауважив:
– Однак ви все одно ходите.
Здавалося, того дня в лісі ми налагодили особливий зв’язок і говорили щиро.
– Відверто кажучи, – відповіла я, – мені важче ходити не тут, а дістатися сюди. І це не через бандаж або палицю. Це через мої думки.
– Ви застрягли у країні «буду – не буду». От у чому проблема.
– Так! – я засміялася, бо він дуже влучно описав мій стан. – Однієї секунди обговорення для мене досить, щоб знайти ідеальне виправдання, відмовитися від цього й натомість натиснути кнопку на телевізійному пульті.
Тоді Морріс промовив три чарівні слова, які я відтоді кажу собі майже щодня: «Просто покажіть себе».
Пізніше мій чоловік Боб спитав у мене, що Морріс мав на
Півострів на північному сході США.