Лоліта. Владимир Набоков
таке інше? Напевно, я знову отримаю нервовий розлад, якщо залишуся в цьому будинку, під постійним тиском непереборної спокуси з боку моєї любоньки, моєї любоньки, коханої, жони, нареченої моєї90. Чи посвятила вже її Матінка-природа в Таїнство Менархе?91 Відчуття набряклості. «Прокляття», як кажуть ірландки. А ще це називають «падінням із даху» або «приїздом бабці в гості». «Пані Матка (я цитую журнал для дівчаток) починає будувати товсту м’яку стінку, яка знадобиться, якщо там з’явиться дитинка». Крихітний божевільний у своїй оббитій повстю камері.
До речі: якщо я колись справді здійсню вбивство – зауважте «якщо» – мотив знадобиться значно серйозніший, ніж те, що сталося між нами з Валерією. Ретельно зауважте, що тоді я поводився радше недолуго. Коли вам закортить, якщо закортить, підсмажити мене до смерті, пам’ятайте – лише напад божевілля може наділити мене примітивною енергією, необхідною для того, щоб перетворитися на звіра (можливо, цей уривок було відредаговано). Інколи я наважуюся на вбивство уві сні. Але знаєте, що стається? Приміром, я тримаю револьвер. Приміром, цілюся у ворога, що ввічливо цікавиться моїми діями. Ох, я натискаю на гачок як слід, однак кулі одна за одною мляво випадають із дурнуватого дула на підлогу. У цих снах я думаю лише про те, щоб приховати своє фіаско від ворога, котрий потрохи втрачає терпіння.
Сьогодні за обідом стара хитрунка сказала мені, скоса глипнувши на Ло та по-материнськи кепкуючи (я саме описував невеличкі схожі на щітку вусики, які вирішив відпустити):
– Краще не треба, інакше хтось геть утратить голову.
Тієї ж миті Ло відштовхнула свою тарілку з вареною рибою, мало не перекинувши склянку з молоком, і кинулася геть із кімнати.
– Чи не буде вам страшенно нудно, – промовила Гейзиха, – поїхати з нами завтра на Окулярне озеро, якщо Ло перепросить за свою поведінку?
Пізніше я почув, як гучно гупнули двері та, струсонувши надра, пролунали інші звуки шаленої сварки двох суперниць.
Вона не перепросила. Озеро скасовано. А могло бути весело.
Субота. Уже кілька днів, працюючи у власній кімнаті, я залишаю двері трохи відчиненими; але витівка вдалася лише сьогодні. Добряче пометушившись, посовавшись та почовгавши (щоби приховати свою зніяковілість, адже прийшла, коли її ніхто не кликав), Ло ввійшла і, трохи потинявшись навколо, зацікавилася жахливими завитками, якими я вкрив аркуш паперу. О, ні, це не був наслідок натхненного перепочинку белетриста між двома абзацами; це був відразливий тайнопис (якого вона не могла зрозуміти) моєї фатальної хтивості. Коли її русяві кучері схилилися до стола, за яким я сидів, Хриплий Гумберт обійняв її однією рукою, жалюгідно наслідуючи кревний зв’язок. Тримаючи в руці листок та дещо короткозоро вивчаючи його, моя маленька невинна гостя повільно напівприсіла мені на коліно. Її коханий профіль, ледь розкриті вуста й тепле волосся опинилися за кілька сантиметрів від мого вищиреного різця; крізь грубий одяг дівчиська-шибайголови я відчув тепло її тіла. Я раптом зрозумів, що абсолютно безкарно можу поцілувати її в шийку чи кутик рота.
«Кохана, жона, наречена моя» – рядок із вірша Е. А. По «Аннабель Лі». Переклад М. Стріхи.
Перша менструальна кровотеча.