Лiтература. Отсутствует
шляхів, засновники перших колоній тощо.
Друга. Боги і герої – то не люди, а звичайнісінькі алегорії, які уособлюють певні моральні якості або природні явища.
Отже, якщо поетові потрібно зобразити божество, яке б закликало людей до поміркованості, самовладання, то він зображував не гнівливу богиню Геру, а, скажімо, розсудливу Афіну. Мужність і силу втілюють Зевс, Геракл; хитромудрість – Одіссей; красу – Афроді-та; витонченість – Аполлон; майстерність – Гефест; час – Кронос і таке інше.
Німецький археолог Генріх Шліман став першим дослідником у XIX ст., який довів, що міфи не вигадка. До нього вважали, що «Іліада» Гомера не більше ніж фантастична оповідь про Троянську війну за участю богів і героїв. Учений був впевнений у протилежному. Він таки знайшов легендарну Трою під кількома прошарками пізніших цивілізацій. Сьогодні історія Троянської війни розглядається як історична подія, що відбувалася за 1700 років до н. е.
Є навіть доволі екзотичне тлумачення богів і героїв, пов’язане з алхімічними елементами. Наприклад, Прекрасна Єлена, через яку спричинилася Троянська війна, втілює Селену, Місяць (алхімічний знак срібла). А Геліос, Сонце – священний град Іліон (алхімічний знак золота) тощо.
Та попри все, Гомер, Гесіод, інші античні автори створювали насамперед образи богів і героїв, безумовно вірячи в їхню історичність. Власне, сама історія з’являлася саме через міфотворців.
Алегорія (від грецьк. аllegoria – іносказання) – один з найсильніших засобів впливу на свідомість і уяву читача.
Сила алегорії полягає в тому, що вона здатна на довгі століття уособлювати поняття людства про справедливість, добро, зло, різні моральні якості.
Так її сприймали і греки, і єгиптян і шумери. Хоча до остаточної версії ще, здається, далеко.
Можливо, вона попереду, якщо з’являться нові археологічні та інші наукові дані про минуле великих цивілізацій.
Таким чином, можна зробити висновок, що міфологічне письменство не загубилося в часі, не стало жанром, вік якого скінчився в далеких епохах. Через свою багатозначність міфи виявилися благодатним матеріалом для літератури. Оскільки їх сюжети були добре знайомі широкому загалу, письменники зосереджувалися на стилістичних тонкощах зображення нюансів, характерів. Описуючи ті ж самі вчинки міфологічних героїв, автор міг подати, скажімо, міф про Сізіфа то як зразок покірливості перед долею, то як виклик богам. А коли наука XIX ст., порівнюючи різні міфи, виявила універсальні теми, письменники знову звернулися до вічних сюжетів. При цьому доволі часто вони подаються на тлі нинішніх подій, а героями стають вже не боги, а наші сучасники.
Так міф дійшов до наших днів, змінивши зовнішнє «вбрання», але зберігши свій філософський зміст.
Легенди
Слово легенда походить від лат. legenda, букв. – «те, що належить прочитати». Такого значення легенда набула через те, що в європейському середньовіччі вона була найпоширенішим жанром письменства.