Листи до Мілени. Лист батькові. Франц Кафка
не зовсім тут, дві ночі поспіль не спав, утім, невідомо, чи засну і третьої, в цьому готелі «Ріва» біля Південного вокзалу, поруч з гаражем. Загалом, нічого кращого не можу придумати, крім ось цього: чекаю на тебе в середу перед готелем, починаючи з десятої ранку. Прошу тебе, Мілено, не лякай мене – не з’являйся несподівано збоку або ззаду, і я теж не буду.
Сьогодні, можливо, займуся оглядом визначних пам’яток: Лерхенфельдерштрассе, пошта, по окружному поясу від Південного вокзалу до Лерхенфельдерштрассе, крамниця вуглярки та ін., – постараюся бродити якнайнепомітніше.
Твій
[Прага, 4 липня 1920 р.]
Сьогодні, Мілено, Мілено, Мілено – нічого іншого писати сьогодні не можу! Одначе. Отже, сьогодні, Мілено, пишу лише в поспіху, втомі і неприявності (останнє, втім, напевно збережеться і завтра). Та й як не бути втомленим? Хворому пообіцяли відпустку на цілих три місяці, а дали чотири дні, причому від вівторка до неділі лише уривками, та до того ж відрізали від кожного дня вечір і ранок. Хіба правда не за мною, що я не зовсім видужав? Хіба не за мною правда? Мілено! (Це тобі на вухо, на ліве, а ти лежиш на бідному ліжку, спиш глибоким сном доброго походження і повільно, ще нічого не усвідомлюючи, повертаєшся з правого боку на лівий – до моїх губ.)
Як я доїхав? Спочатку все було дуже просто, на пероні не виявилося газет. Зайвий привід вибігти на площу, але тебе там уже не було – усе гаразд. Я зайшов у купе, потяг рушив, я розкрив газету, почав читати – усе було ще гаразд; за кілька хвилин я відклав газету – і раптом зрозумів, що тебе вже немає зі мною, вірніше, ти була зі мною, я це відчував усім своїм єством, але тепер це твоє буття зі мною було зовсім іншим, ніж у минулі чотири дні, і я мав ще до цього звикнути. Почав знову читати, але щоденник Бара,[44] що починався описом курорту Кройц у Ґрайні на Дунаї. Тоді я відклав газету, але, коли виглянув у вікно, повз якраз проїжджав потяг, і на вагоні був напис: «Ґрайн». Я відвів погляд і почав роздивлятися по купе. Пан навпроти читав «Národní Listy» від минулої неділі, там я побачив фейлетон Ружени Єсенської,[45] попросив почитати; починаю читати – без ладу, знову кидаю – і ось сиджу, а просто переді мною твоє обличчя, яким воно було при прощанні на пероні. Те було явище природи, якого я ще зроду не бачив: сонячне світло, що тьмариться не через хмари, а зсередини.
Ну що мені ще сказати? Горло відмовляє, руки не слухаються.
Твій
Завтра продовжу опис цієї дивної мандрівки.
(Прага, 4 липня 1920 р.)
Послугач передасть тобі вкладений лист (будь ласка, порви його і лист Макса теж), на нього треба було відповісти негайно, я написав, що буду в неї о 9-й ранку. Що я повинен сказати, абсолютно ясно, як я це скажу – не знаю. Боже правий, уявляю собі: я одружений, повертаюся додому і натрапляю не на послугача, а на ліжко, щоб у нього заритися, наглухо сховатися від усіх – без будь-якого підземного ходу до Відня! Я це говорю собі, щоб усвідомити самому, яка легка і тяжка місія, що мені належить.
Твій
Я посилаю тобі її лист, ніби сподіваючись добитися, щоб ти була
Кафка говорить про «Щоденник» (1909) австрійського письменника, публіциста і критика Германа Бара (1863–1934). Окремі тексти його друкувалися спершу на сторінках декількох видань.
Тітка Мілени (1863–1940), регулярна дописувачка газети «Národní Listy».