Листи до Мілени. Лист батькові. Франц Кафка

      (Прага, 7 липня 1920 р.)

      Пишу похапцем, лише кілька слів на честь мого новосілля, – похапцем, бо о 10-й годині прибувають батьки з Франценсбада, о 12-й годині – дядько з Парижа, і всі хочуть, щоб я їх зустрів; новосілля – бо ж я, звільняючи дядькові місце, переїхав у порожню квартиру сестри, яка зараз в Марієнбаді. Порожня велика квартира, це прекрасно; щоправда, вулиця більш галаслива, але в цілому обмін аж ніяк не поганий. А написати я тобі мав неодмінно, тому що з моїх останніх жалобних листів (найжахливіший я сьогодні вранці від сорому порвав; подумай: у мене ще немає жодних звісток від тебе, але скаржитися поштою нерозумно, що мені пошта) ти могла зробити висновок, що я в тобі не впевнений, що боюся тебе втратити; немає, нічого подібного. Хіба змогла б ти стати для мене тим, що ти є, якщо був би в тобі не впевнений? Таке враження складається тому, що мені дано було пережити коротку тілесну близькість і потім раптову тілесну розлуку (Чому саме в неділю? Чому саме о 7-й ранку? Чому взагалі?), – від усього цього, звичайно, голова може піти обертом. Вибач! А тепер, на добраніч, прийми єдиним потоком всього мене і все моє – все, що радо має спочивати в тобі.

      Ф.

      Вулиця галаслива, до того ж навскоси щось будують, перед вікном не російська церква, а житла, набиті людьми, – і все-таки: бути самому в кімнаті – це, напевно, умова життя, бути самому в квартирі – умова (якщо говорити геть точно: тимчасова) щастя (і – одна з умов, бо який сенс був би у квартирі, якби я не жив, якби в мене не було батьківщини, що дарує мені заспокоєння, – наприклад, пари ясних і синіх, незбагненною ласкою запалених очей); отже, квартира ця – одна зі складових щастя, все так тихо, душова, кухня, передпокій, три інші кімнати, не те що ці загальні квартири з їхнім гамором, з їхнім содомом, з нестримним кровозмішенням давно вже некерованих, розгнузданих думок, бажань і тіл, коли у всіх закутках, між усіма ліжками і шафами плодяться недозволені зв’язки, невідповідні, випадкові речі, діти з перелюбу, – де незмінно все відбувається не як у трьох тихих пустельних передмістях у недільний день, а як в оглушливо метушливих багатолюдних передмістях у безперервний суботній вечір.