Максим Рильський. Отсутствует
її завершення Сталін усе швидко повернув на круги своя. Знову почалися репресії.
Як свідчать архівні документи КДБ, Максим Рильський узагалі міг не дожити до завершення Другої світової: його могли вбити за тим самим сценарієм, що й Ярослава Галана! Принаймні такого висновку дійшли дослідники історії радянської спецслужби І. Білас[17], Д. Веденєєв та С. Шевченко[18]. Вони з’ясували, що навесні 1945 р. оперативна група НКДБ УРСР по Західній Україні спланувала спецопрацію, метою якої була підривна робота всередині структур ОУН на Волині. Маючи відповідний досвід, чекісти створили легендований (фіктивний) «Провід ОУН на східних українських землях», представники якого (насправді – агенти КДБ) повинні були проникнути в справдешній оунівський центр. А щоб утертися в довіру до націоналістів, київські «сценаристи» придумали, крім усього, ще й таке: на руках у агентів, які видавали себе за представників «Проводу ОУН на східних землях», був адресований Максимові Рильському лист, у якому «Провід…» закликав поета припинити «запроданство», інакше помсти від рук оунівців йому не уникнути…
Однак Службі безпеки ОУН вдалося переграти чекістів. Підісланих агентів викрили й перевербували, а грізний «лист Рильському», складений у високих кабінетах НКДБ УРСР, чудом уцілів, ставши звідтоді історичним документом…
Неабияких морально-психологічних тортур зазнав Рильський у 1947–1948 рр. Навесні 1947-го Сталін прислав у Київ свого «намісника» Лазаря Кагановича, який після «ліберала» Хрущова мав тут «закрутити гайки». Ідеологічна кампанія не забарилася. Головним об’єктом атаки стали Максим Рильський, Юрій Яновський та Іван Сенченко, яких звинуватили в усіх смертних гріхах, передусім, звісно, в буржуазно-націоналістичному ухилі…
Кульмінацією інспірованих партією нагінок став вересневий (1947 р.) пленум правління СРПУ, головну доповідь на якому виголошував Олександр Корнійчук, який нещодавно перебрав з рук Рильського керівництво письменницькою Спілкою. Тема доповіді – красномовна: «Про виконання Спілкою радянських письменників України постанови ЦК ВКП(б) про журнали “Звезда” і “Ленинград”».
Корнійчук лютував: «Твори Рильського відірвані від сучасності, ігнорують боротьбу українського народу з побудови нового соціалістичного суспільства, позбавлені свідомості й почуття національної гордості. Рильський в своїх творах висловлює антинародні націоналістичні погляди, вихваляє реакційних українських націоналістичних діячів типу Антоновича, Науменка, Русова та ін., в прикрашеному вигляді зображує старий поміщицько-капіталістичний лад, намагається відродити реакційну теорію мистецтва для мистецтва…»[19]
На голову Рильського і двох його колег по перу посипався град убивчих звинувачень. Виступаючи перед учасниками пленуму, Каганович назвав Максима Тадейовича «петлюрівцем», а слова одного з віршів Рильського («Я – син Країни Рад») кваліфікував як політично двозначні: мовляв, різні бували ради, була й Центральна
Див.:
Див.:
Див.: Вітчизна. – 1947. – № 10.