Григорій Косинка. Отсутствует
складалася з кількох хлопців і двох дівчат – мене і Олени Контребинської. Найчастіше бригада виконувала свої завдання у нас. Григорій Михайлович уважно придивлявся до моїх друзів. Цікавився поглядами тих, з ким товаришую, їхніми смаками. Вболівав за наші справи.
Найближчий мій друг – Олена Контребинська. Григорій Михайлович казав про неї: «Вона ставить мені такі запитання, що я з інтересом обдумую відповідь». Любив поговорити з нею, посперечатися, а іноді й покартати. А покартати нас було за що! І як часто були ми вдячні йому за те, що картав… Все йшло на користь у навчанні, розумінні життя, взаємовідносинах з людьми. Хоч сам Косинка й не був вже такий «умудреними опитом», проте мав внутрішнє відчуття до всього у житті.
В роки нашого навчання у мистецтві існували різноманітні течії: футуризм, кубізм та інші «ізми». Цілком природно, ми з інтересом спостерігали за появою цих напрямів. Після відвідування виставок, перегляду фільмів, вистав з новітнім оформленням відбувався обмін думками. Сперечалися інколи аж до півночі.
Коли Григорій Михайлович був дома, він завжди брав участь у наших розмовах. І все, що казав, було цікавим, своєрідним, переконливим. Казав, наприклад, так:
– Всі оці нові течії, формалістичні збочення абсолютно не потрібні для формування радянського мистецтва, бо вони не допомагають його розвиткові, а затримують. Заплутують і шляхи, і творців… Я був на виставках. Бачив роботи таких художників. Спостерігав і за відвідувачами. У них ці твори викликали здивування, знизуючи плечами, вони відходили. І справді, це не творчість, а жахливе безглуздя і марна витрата фарб. І я не можу не запитати вас: «Скажіть, куди б оце подати петицію, щоб таким “художникам” не продавали фарби?» Ні, кажу це серйозно. Коли б щось подібне здійснити у житті, то тоді б…
І в цей момент хтось з моїх товаришів вигукнув:
– Наша стежка червона!..
Всі засміялися. Косинка зніяковів і примовк. Це була цитата з його твору «Сходка». Трохи помовчавши, Григорій Михайлович вів далі:
– Є й у літературі подібні виверти, формалістичне штукарство. Послухайте такий автопортрет поета Михайля Семенка:
Хайль семе нкоми
Йхайль кохайль альсе комих
Йхай месен михсе охай
Мх йль кмс мнк мих мих.
Або ще такий вірш поета Г. Шкурупія:
Димн домн
Гом дамб
Жах в томі тем днів
Гонг лун
в тінь бань
жени тіл втому.
Ми зустріли ці вірші сміхом. А Григорій Михайлович звернувся до нас:
– Ну, скажіть мені, Що може дати така поезія? Та й чи можна назвати поезією набір літер, складів? Чи збудить вона думку? Чи вплине на почуття? Чи дасть естетичну насолоду? Адже справжнє мистецтво западає у серце і будить думку. Нам потрібне правдиве відображення дійсності. Треба, щоб твори мистецтва були зрозумілими не лише однодумцям автора, та й то з поясненнями, а якнайширшому людському колу і тепер, і наступним