Григорій Косинка. Отсутствует
але таким, як воно є. Не спотворюйте природу, вона така прекрасна, і красу її ні з чим не зрівняти… – Потім він додав: – Ось, наприклад, твоє фото «У сонячний день» одержало на конкурсі першу премію… Або «Купання коней»… Прекрасні фото! Отак і працюйте. Фотограми – це не мистецтво. Ще раджу вам брати участь у тематичних конкурсах – це один із засобів удосконалення. І я беру участь у конкурсах. Хіба ж не приємно, коли твій твір відзначають премію, як оце було з моїм оповіданням «Товариш Гавриш».
Коли заходила мова про мистецтво, літературу, Косинка говорив з запалом, хвилюванням. Ми іноді дивувались з його обізнаності й говорили йому про це. Одного разу він відповів нам:
– Письменник повинен знати про все, що діється навколо, а у літературі і мистецтві й поготів! І немає у світі такого явища, яке не цікавило б мене…
Значна частина дисциплін була у нас технічного характеру, але й це не минало його уваги. Почували ми себе у його присутності вільно. Він же любив, бувало, незлобливо, але ущипливо пожартувати чи розіграти когось з нас. Ми теж не були у боргу. Хоч зрідка, але перепадало і йому від нас. Про це згадує у своїх спогадах Олена Контребинська.
Товариші нашої бригади знали й любили твори Косинки. Частенько цитували їх. Бувало, казали: «Читаєш твір, і автор розтлумачить усе до кінця – все просто, як у протоколі: ото він сказав, а ото вона, а оце від автора. Читачеві лишається спокійно перегортати сторінки. А Косинку спокійно не вчитаєш! Бо стаєш учасником дії, переживаєш разом з героями твору. Твір примушує поміркувати, бо в ньому є щось недомовлене… Але в цьому і принадність, і краса Косинчиного почерку…»
Звертались товариші до мене з різних питань. Я їм іноді відповідала: «Чого ви питаєте у мене? Запитайте в автора».
Коли я розповіла Григорію Михайловичу про наші розмови, він мовив:
– Коли твір викликає активне сприймання, примушує міркувати, то це найбільша нагорода авторові. Мені приємно, що мої твори знають, цитують… Це мрія кожного митця…
Слово його живе. Твори його цитують. Письменник Микола Ятко розповідав мені, як у розмові секретар райкому процитував напам’ять уривки з Косинчиної «Політики» і ще з якогось твору. Ятко мав написати спогади про Косинку й детально описати цей епізод, але, на превеликий жаль, він так несподівано пішов з життя…
Мені довелося чути, як люди користувалися лаконічними діалогами з Косинчиних творів. Ці вирази увійшли у розмовну мову людей.
Твори Косинки дають наснагу сучасним художникам. Так, у 1965 році студент Київського художнього інституту Юрій Логвин темою своєї дипломної роботи обрав оповідання Григорія Косинки «Гармонія». Студент художнього інституту Юрій Рубашов працює над ілюстраціями до творів Григорія Косинки.
Косинка любив бувати серед людей. Наприкінці 20-х років у Києві на Подолі відбувалися традиційні так звані «Київські контрактові ярмарки». Відвідували ці, як їх скорочено звали, «контракти» різні люди. І Григорій Михайлович ходив на ці ярмарки. Тут добре спостерігати за виром життя, за людиною, за її поведінкою,