Григорій Косинка. Отсутствует
Михайловичем досить детально. Працюючи над твором «Гармонія», описуючи денікінську армію, її жорстоку розправу над полоненими червоноармійцями-більшовиками, він знайшов місце для цього епізоду.
Пам’ятаю, Григорій Михайлович тоді мовив мені:
– Цікаво, чи живий цей лікар? Чи прочитає він «Гармонію»? Даючи образ лікаря-більшовика, який чекає смерті від штабс-капітана, я навмисне пишу: «…навіть вам, повірте мені, я перев’язав би рану, коли б у цьому була потреба. Я – лікар…» Нехай гуманізм та етика лікаря лунає, як заклик проти будь-якого насильства над людиною.
Я любила слухати Григорія Михайловича. І зараз звучить мені його голос…
Розповіді…
Хай простять мені читачі, що я так невдало їх переказую.
На трьох китах
Ну що б, здавалося, слова… Слова та голос – більш нічого. А серце б’ється-ожива, Як їх почує!..
«Тра-та-телень, тра-та-телень! – виграють на сапах голодні хлопці, а пісня котиться степом, в золотій пшениці, кісники смиче, волошки цілує і жартами пестливими берізку обгортає…
Тра-та-телень…»
Так згадує Григорій Косинка в новелі «На буряки» своє повернення з роботи на панських ланах.
«Колосками кланяються жита, шумить од поділок вітер, а загорілі, трохи потріскані ноги одбивають якийсь чудний музичний такт:
Легка втома… дома…»
Григорій Михайлович з дитинства прислухався до голосів і звуків у природі. Знаходив та відчував у них музикальний ритм. А тепер ми читаємо в його творах: «Та як задзвонять коси лугом, як зашумить під ними росиста трава…» Знаходимо в творах і звукові порівняння: «Тихо вигукуючи коротку команду, що шипить у вимові поляків, як шелест пашні, летить кіннота…»; «Я довго лежу і слухаю, як дзвонить у такт дзвонів степу моє серце…».
Григорій Михайлович володів тонкістю слуху, дуже любив спів, дитиною прислухався до співу матері, яка знала багато народних пісень, і часто можна було почути, як він наспівував:
Тихесенький вечір на землю спадає,
І сонце сідає в темнесенький гай.
Або:
Та забіліли сніги, забіліли білі,
Ще й дібровонька,
Заболіло тіло, бурлацькеє біле.
Ще й головонька.
Пригадую, як одного разу він, співаючи, замовк і запитав мене:
– Тамара, чи знаєш ти таку бурлацьку пісню?
Ти, царице Катерино,
Що ти наробила?
Край веселий, гай зелений
Панам роздарила.
Григорій Михайлович тоді розповів: «Коли я її почув дитиною, запитав у діда Романа: “Хто це цариця Катерина?” Дід пояснив: “Це тая цариця, що за її наказом почалось поневолення та кріпацтво на Україні”. О! Скільки тоді розповів мені дід про кріпацьке життя! Здається, з цієї пісні все й почалось – я зрозумів, що з пісень можна довідатись багато цікаво. Я запитував кожного: “Чи знаєте ви яку-небудь пісню?”