Григорій Косинка. Отсутствует
стікає по бороді на груди, я лежав непритомний, а щось сміялось у пасах машини:
– Солодкий сахар… ха-ха…
Почувся гудок, і вони пішли робить: хіба що?
– В Цюпки нема двадцяти процентів? Наплювать».
Як коротко, стисло і в той же час яскраво та сильно… Його розповіді я згадую, читаючи і новелу «В хаті Штурми».
«…Штурмі на цукроварні одбило пальці.
Закам’яніли постаті на стінах; в хаті запанувала тиша і жах, і тільки знадвору було чути, як шумів дощ і трясло вітром шибки: вічне горе просилось у сім’ю Штурми…»
Григорій Михайлович в дитинстві був спостережливий та вразливий. Все, що бачив, все, що чув, не минало його уваги й знайшло відгук у творах.
«На порозі своєї кімнати видатна артистка Марія Заньковецька…
Зібране у просту зачіску сріблясте волосся, бліде обличчя, привітна усмішка, проникливий погляд темних очей, струнка постать (не дивлячись на похилий вік). Коли Валер’ян Підмогильний назвав моє прізвище, Марія Костянтинівна відповіла:
– Я знаю, ви так гарно читаєте свої твори.
Такі слова великої артистки приємно здивували мене, і я зніяковів…
А через деякий час за її проханням я вже читав новелу “На золотих богів”. Після того розпочалась бесіда. Я їй сказав:
– Жалкую, що не довелося побачити вас у ролі Олени з п’єси Кропивницького.
Марія Костянтинівна показала нам своє фото у ролі Олени (я пам’ятаю, у нас було таке фото з дарчим написом: “Григорію Косинці в одній з найулюбленіших ролей. М. Заньковецька”. На жаль, це фото втрачено).
Передивляючись її фотографії у різних ролях, ми побачили її в ролі циганки Ази з п’єси. М. Старицького. Валер’ян Петрович, жартуючи, запитав:
– Маріє Костянтинівно, а майбутнє ви навчилися тоді пророкувати?
– Ні, але я вірю, що майбутнє нашого народу буде прекрасне і щасливе».
У Марії Костянтинівни був красивий голос, вона любила народні пісні і знала їх безліч. Марія Костянтинівна згадувала ті пісні, що чула їх ще в дитинстві на Чернігівщині, а Григорій Михайлович переповідав ті, що співають на Київщині.
У грудні 1922 року відзначали 40-ліття сценічної діяльності Марії Заньковецької. З нагоди цього Григорій Косинка написав твір «Заквітчаний сон» і присвятив його М. К. Заньковецькій. Він розповідав: «Починається оповідання словами весільної пісні, яку я почув того вечора від Марії Костянтинівни: “Ой будеш ти, моя мати, тихо спати”. І назвав героїв свого твору Андрієм та Оленкою на спогад про одну з найулюбленіших п’єс Марії Заньковецької».
У цьому творі є згадка з Косинчиного дитинства: «Була у нас на селі кучерява дівчина – “моя любов дитяча”. Коли мене “повернули” з Байкалу, її вже не було. Через хлоп’ячу соромливість я не питав нікого про її долю».
Марія Костянтинівна зросла серед природи. Добре знала життя селян, сільський побут, долю української дівчини та жінки. Вона правдиво створювала образи на сцені. І того вечора у розмові відзначала, як змінюється доля дівчини й жінки у наш час.
Моя