Кінець неволі. Джозеф Конрад
борода на грудях видавалась емблемою здоров’я та невичерпної енергії.
Колись він пишався із своєї великої фізичної сили та власної вроди, знав собі ціну і був непохитний у своїй прямизні. Немов у спадок від колишньої заможності, дістав він спокійні манери людини, що таки довела свою пристосованість до того життя, яке добрала собі до вподоби. Він простував великими кроками під захистом старої ширококрисої панами. Бриль був низьковерхий, з вузькою чорною биндою довкола; згортка перетинала верх від краю до краю. Трохи вицвіла і незношувана панама давала змогу легко пізнати здалеку капітана Уоллея на багатолюдних пристанях і ділових улицях. Капітан Уоллей ніколи не носив модних коркових шоломів. Йому не подобалась їхня форма, і він сподівався довіку зберегти свіжою свою голову, не вдаючись до всяких там витівок гігієнічної вентиляції. Волосся було в нього низько підстрижене, сорочка завжди бездоганно біла; широкого крою одежа з тонкої сірої фланелі, приношена, але старанно вичищена, надавала його дужій постаті ще огряднішого вигляду. Літа перетворили колишню його добрячість і непохитну відважність на безжурну ясність. Своєю палицею з залізним наконечником він недбало постукував по кам’яних плитах, і цей упевнений стукіт вторував його крокам. Не можна було уявити собі, щоб цю вродливу, спокійну на вигляд людину гризла несита турбота злиднів; здавалось, що все її життя має бути безбідне і легке, що в коштах вона так само вільна, як вільний на ній одяг.
Нерозважний страх доторкнутися до п’ятьох сот фунтів, щоб покрити свої особисті витрати в готелі, порушував його рівновагу. Не можна гаяти часу. Рахунок невпинно зростає. Капітан плекав надію, що ці п’ятсот фунтів, в останньому разі, допоможуть йому знайти роботу, яка прогодує його самого (потреби в його невеликі) і дасть йому змогу підсобляти дочці. На нього думку, він користувався з її власних грошей, але робив це лише з одною метою – підтримувати батька ради доччиного добра. Діставши роботу, він посилатиме Айві більшу частину свого заробітку; він проживе ще чимало, і хоч які б там були сподіванки на майбутнє, – міркував він, – та не стануть же ці мебльовані кімнати з самого початку якимсь золотим дном? Але де дістати роботу? Він ладен був негайно взятись до будь-якої праці, тільки б була вона чесна, бо п’ятсот фунтів треба зберегти в цілості. Це найголовніше. Маючи непочаті п’ятсот фунтів, маєш ґрунт під ногами. І капітанові здавалося, що якби ця сума скоротилась до чотирьохсот п’ятдесяти або навіть до чотирьохсот вісімдесяти фунтів, то гроші втратили б свою ціну, немов у цьому круглому числі була якась магічна сила. Але до якої взятись роботи?
Це невідчепне питання не давало йому спокою, немов настирливий дух, якого він не умів заклясти, і він спинився посередині вигнутого містка, що стрімко стягував гранітні береги маленького каналу. Пришвартована поміж биками, напівховаючись під камінними арками, лежала на воді морська малайська пірога із спущеними реями, вкрита від корми до носу матами з пальмового