Шлях королів. Брендон Сандерсон
так хотів побачити справжнього світлоокого, а не старого шкарбана Вістіова. Воїна, чиє ім’я в усіх на вустах, про якого складають легенди.
– Мені відома історія Джамового батька, – мовив Лірін. – Я вже тричі оперував його скалічену ногу – сувенір на згадку про славне солдатське минуле.
– Але нам потрібні солдати. Ти що, хочеш, щоби тайлени зазіхали на непорушність наших кордонів?
– Тайлена – острівне королівство, – спокійно відказав Лірін, – і воно з нами не межує.
– Отже, вони можуть напасти з моря!
– Там здебільшого живуть купці та ремісники. Кожен тайлен, із яким я мав справу, намагався ошукати мене, та це не зовсім те саме, що й загарбання.
Усі хлопці любили розказувати історії про далекі краї. Та в Кела весь час вилітало з голови, що його батько – єдиний житель містечка, котрий належав до другого нану – замолоду побував аж у Харбранті.
– Ну, з кимось же ми воюємо, – не здавався Кел, беручись мити підлогу.
– Так, – помовчавши, відповів його батько. – Король Ґавілар завжди знаходить для нас супротивника. Тут ти маєш рацію.
– Тож нам потрібні солдати, як я й казав.
– Але лікарі потрібніші, – промовив Лірін і, гучно зітхнувши, обернувся від шафки до Кела. – Синку, ти ледь не плачеш щоразу, як до нас доправляють пацієнта, і скрегочеш зубами від хвилювання навіть під час простих процедур. Звідки ти взяв, що зможеш заподіяти комусь біль?
– Я переборю себе.
– Це чиста дурість. Хто втовкмачив тобі в голову ці думки? З якої такої причини тобі закортіло вчитися, як гамселити інших дрючком?
– Заради честі, батьку, – відповів Кел. – Їй-Всемогутній, хто ж складає легенди про лікарів?!
– Діти тих чоловіків і жінок, чиї життя ми рятуємо, – рівним тоном проказав Лірін, дивлячись Келові в очі. – Ось хто розповість про нас. І не легенди, а правдиві оповідки.
Кел почервонів і зіщулився, а тоді знову взявся скребти підлогу.
– На цьому світі є два типи людей, сину, – суворо мовив батько. – Ті, що рятують життя. І ті, що їх забирають.
– А як щодо тих, хто захищає й обороняє? Хто рятує життя, забираючи їх?
Його батько фиркнув:
– Це все одно, що пробувати зупинити бурю, передмухавши її. Сміховинно. Не можна захистити, вбиваючи.
Кел мовчки скріб підлогу.
Зрештою батько зітхнув, підійшов до нього й, опустившись на коліна, став допомагати.
– Перерахуй властивості зимника лікарського.
– Гіркий смак, – миттю випалив Кел. – Через це його безпечніше зберігати, оскільки зменшується ризик помилково вжити в їжу. Висушену рослину треба розтовкти на порох, змішати з олією й давати з розрахунку одна ложка на десять цегломас ваги пацієнта, якому даєш знеболювальне. Спричиняє глибокий сон упродовж близько п’яти годин.
– А як розпізнати хворого на скрипалеву віспу?
– Нервове збудження, – відказав Кел, – спрага, проблеми зі сном і набряки під пахвами.
– Сину, у тебе така світла