Шлях королів. Брендон Сандерсон
Вони мертві. Усі вони помруть, і виходу немає.
– То чому б не зробити ще одну спробу? – її голос був тихий, але чомусь перекривав шум бурі. – Адже гірше не стане.
Мостонавідник мовчав.
– Цього разу ти не можеш програти, Каладіне. Ти ж сам так сказав. Усі вони й так загинуть.
Він згадав Тіена і його мертві очі, що дивилися в небо.
– Зазвичай я не розумію, що ти маєш на увазі, коли говориш, – сказала вона, – у мене думки плутаються. Та якщо ти хвилюєшся, щоби не заподіяти людям шкоди, тобі, гадаю, не варто боятися допомагати мостонавідникам. Хіба їх можна ще більше занапастити?
– Я…
– Ще одну спробу, Каладіне, – прошепотіла Сил. – Будь ласка.
Ще одна спроба…
Скупчені в казармі люди, які й ковдру навряд чи можуть назвати своєю. Налякані бурею. Налякані один одним. Налякані тим, що готує наступний день.
Ще одна спроба…
Він згадав, як оплакував смерть незнайомого хлопчини. Парубійка, якому навіть не спробував допомогти.
Ще одна спроба…
Каладін розплющив очі. Він замерз і змок, але відчував, як усередині нього спалахнув крихітний теплий вогник рішучості. Каладін стиснув руку, розчавлюючи в кулаці лист чорнотруйника, а тоді викинув його в прірву. Й опустив іншу руку, на якій сиділа Сил.
Та схвильовано спурхнула в повітря.
– Каладіне?
Він попрямував геть від провалля, ляскаючи босими ногами по калюжах і необачно наступаючи на гудиння скелебруньок. Схил, яким він недавно спустився, був укритий пласкими, сланцеподібними рослинами, які, наче книжки, порозгорталися назустріч дощу. Їхні «палітурки» з’єднувало мереживно-гофроване червоне й зелене листя. Життєкузьки – малесенькі зелені цятки мерехтливого світла, яскравіші за Сил, але крихітні, мовби спори – танцювали між рослинами, ухиляючись від дощових крапель.
Каладін крокував уверх, а вода стікала мимо нього невеличкими струмочками. Добувшись на вершину, він повернувся до мостового двору. Там усе ще нікого не було, окрім Ґаза, котрий прив’язував на місце розірваний брезент.
Каладін пройшов половину відстані, що розділяла їх, допоки Ґаз помітив його. Жилавий сержант нахмурився:
– Що, ваше благороддя, сили в пупі нема довести справу до кінця? Але якщо ти гадаєш, що я віддам…
Раптом слова змінились муканням, неначе його рот заткнули кляпом: це Каладін ринувся вперед і схопив Ґаза за горло. Сержант здивовано підняв руку, але нападник відбив її та підсік його, зваливши з ніг на кам’янистий ґрунт, від чого в повітря здійнялася хмара бризок. Очі Ґаза широко розкрилися від страху та болю, а сила Каладінового хвату на горлі не давала йому дихати.
– Світ щойно змінився, Ґазе, – сказав Каладін, нахиляючись ближче. – Я знайшов свою смерть на дні того провалля. І тепер тобі доведеться мати справу з моїм мстивим духом.
Корчачись, Ґаз несамовито озирався довкола в пошуках підмоги, якої не було. Каладін завиграшки втримував його на землі. Служба мостонавідника вирізнялася однією особливістю: якщо ти досить довго