Коли Ніцше плакав. Ирвин Ялом
Залишивши Ніцше самого переодягатися, за кілька хвилин Броєр повернувся й побачив, що той, уже вбраний у халат із розпіркою, але й досі в довгих чорних шкарпетках із підв’язками, ретельно складає свою одежу. Ніцше попросив пробачення за те, що забарився:
– Моє кочове життя велить мені мати лише один костюм. Отож і дбаю, щоб йому було вигі́дно відпочивати.
Медичний огляд був такий самий методичний, як і анамнез. Почавши з голови, Броєр повільно просувався по тілу, постукуючи, прослуховуючи, доторкаючись, промацуючи, принюхуючись і спостерігаючи. Хоча в пацієнта було чимало симптомів, Броєр не виявив в організмі відхилень від норми, якщо не брати до уваги великого рубця над грудиною – наслідку удару об сідло під час служби в армії, короткого косого рубця на переніссі – наслідку дуелі, й кількох ознак анемії – блідість губ, слизової оболонки очей і складок долонь.
Що викликало анемію? Імовірно, харчування. Ніцше сказав, що цілими тижнями не їсть м’яса. Але пізніше Броєр згадав, що Ніцше, з його слів, іноді блює кров’ю, тож причиною хвороби могло стати знекровлення від шлункових кровотеч. Доктор узяв аналіз крові, щоб визначити рівень еритроцитів, і після ректального огляду зібрав із рукавички дрібку калу, щоб перевірити його на вміст крові.
А як щодо скарг пацієнта на очі? По-перше, Броєр виявив однобічний кон’юнктивіт, якому можна легко зарадити очною маззю. По-друге, доктор хоч як старався, але не зміг сфокусувати офтальмоскоп на сітківці. Щось заважало це зробити. Мабуть, непрозорість рогівки або ж її набряк.
Броєр приділив особливу увагу нервовій системі – не тільки через характер болю голови, але й тому, що батько пацієнта помер, коли синові було чотири роки, від «розм’якшення мозку». Таким загальним терміном тоді позначали кожну з численних патологій – зокрема інсульт, пухлину або певну форму спадкової церебральної дегенерації. Але, перевіривши всі вияви функціонування мозку й нервів – рівновагу, координацію рухів, чутливість до подразників, силу м’язів, пропріоцепцію[47], слух, нюх і ковтання, доктор не знайшов жодної ознаки органічного захворювання нервової системи.
Поки пацієнт одягався, лікар повернувся до свого кабінету, щоб записати результати огляду. Коли за кілька хвилин фрау Бекер привела сюди Ніцше, Броєр подумав, що час консультації добігає кінця, а тут так і не вдалося витягти з пацієнта хоча б натяк про меланхолію чи самогубство. Він спробував повести розмову в інший спосіб, який дуже й дуже зрідка підводив.
– Професоре Ніцше, я б хотів, щоб ви докладно описали типовий день вашого життя.
– Ось ви мене й упіймали, докторе Броєр! Це найважче питання з усіх, що ви поставили. Я дуже часто переїжджаю з місця на місце, моє оточення мінливе. Напади хвороби диктують мені, як жити…
– Виберіть будь-який звичайний день між нападами за останні кілька тижнів.
– Гаразд. Я рано прокидаюся зі сну, якщо це
Відчуття положення частин власного тіла одна відносно одної в просторі.