Коли Ніцше плакав. Ирвин Ялом
візит Лу Саломе ось у цьому кабінеті; про те, що Броєр дізнався від неї про відчай Ніцше; про обіцянку не розголошувати, дану фройляйн Саломе; про її подарунок – книжки Ніцше.
Та ні, це призвело б до цілковитого провалу. Безсумнівно, Ніцше почувався б жертвою маніпуляцій і зради. Броєр був певен, що Ніцше впав у безнадію через те, що заплутався – як він сам вишукано сформулював – у піфагорійських стосунках із Лу й Паулем. Якби Ніцше дізнався про візит Лу Саломе, то, звісно, потрактував би її й Броєра як дві сторони ще одного любовного трикутника. Ні, Броєр знав наперед, що чесність і щирість – його природні засоби вирішення життєвих дилем – у цьому випадку можуть тільки напсувати. Треба знайти якийсь спосіб роздобути ці книжки, що не викликав би підозри.
Було вже пізно. Сірість сльотного дня переростала в темряву. У тиші неспокійно заворушився Ніцше. Броєр втомився. Вислизла з рук здобич, вичерпався запас ідей. Він вирішив виграти час.
– Гадаю, професоре Ніцше, що сьогодні ми далеко не заїдемо. Мені потрібен час, щоб вивчити вашу медичну документацію й виконати необхідні лабораторні дослідження.
Ніцше тихо зітхнув. Невже розчарувався? Хоче, щоб ця зустріч тривала довше? Броєр так і подумав, але, вже не покладаючись на свою оцінку реакцій Ніцше, запропонував провести наступну консультацію цього тижня.
– Може, в п’ятницю? В той самий час?
– Так, звичайно. Я цілком у вашому розпорядженні, докторе Броєр. У мене немає інших причин перебувати у Відні.
Консультація закінчилася. Доктор звівся. Але Ніцше, повагавшись, раптом знову сів на стілець.
– Докторе Броєр, я забрав у вас багато часу. Ви помилилися б, якби недооцінили мою глибоку вдячність за ваші старання, але вділіть мені, будь ласка, ще хвилинку. Дозвольте мені – задля моїх інтересів – поставити вам три запитання!
Розділ 6
– Будь ласка, питайте, професоре Ніцше, – сказав Броєр, всівшись на стільці. – Порівняно зі справдешнім градом запитань, якими я вас засипав, ваші три – дуже скромне прохання. Якщо вони в межах моєї компетенції як фахівця, то я неодмінно відповім.
Він втомився. День був довгий, а попереду ще навчальна конференція о шостій і вечірні виклики. Попри те, доктор не мав нічого проти прохання Ніцше, ба навіть зрадів. Можливо, настала зручна нагода, якої він так чекав.
– Почувши мої запитання, ви, мабуть, як і багато хто з ваших колег, пошкодуєте, що пообіцяли відповісти. Маю тріаду запитань, усього три, а може, й тільки одне. Ось воно – питання, а заодно й прохання: чи скажете мені правду?
– А ці три запитання? – спитав Броєр.
– Перше: чи я осліпну? Друге: чи завжди будуть у мене ці напади? І, нарешті, найважче питання: чи є в мене прогресивна хвороба головного мозку, яка може вбити мене молодим, як мого батька, або довести до паралічу, або, ще гірше, до божевілля чи деменції?
Доктор онімів. Він сидів мовчки, безцільно гортаючи сторінки