За п’ять кроків до кохання. Рейчел Липпинкотт
мій навіть додому від ортодонта не доїхав.
Вмикаю гучність, і її голос ллється з моїх динаміків.
– Як усі фіброзники, я народилася смертельно хворою. Наші тіла виробляють забагато слизу, і цей слиз любить потрапляти в легені й спричиняти інфекції, змушуючи легені де-гра-ду-вати.
Маленька дівчинка затинається на великому слові, перш ніж яскраво всміхнутися на камеру.
– Зараз мої легені працюють на п’ятдесят відсотків.
Запис відстійний, а коли вона обертається, я впізнаю сходи, на яких вона стоїть, – це головний вхід до оцієї лікарні. Не дивно, що вона так добре знає всі стежки довкола. Вона все життя приїздила сюди.
Я всміхаюся маленькій дівчинці у відповідь, хоча цей запис – найдешевше з усього, що я будь-коли бачив. Вона сідає на сходах, глибоко вдихає.
– Докторка Гемід каже, такими темпами мені потрібна буде пересадка легень ще до того, як я піду до старшої школи. Пересадка мене не зцілить, але дасть більше часу! Хотіла б я мати ще кілька років, якщо тільки мені пощастить їх отримати!
Знайшла кому про це розповідати, Стелло.
Вона хоча б має шанс.
Розділ 3
Стелла
Я натягаю синій віброжилет, застібаючи на тулубі з допомогою Барб. Він нестерпно нагадує рятувальний жилет, якщо не враховувати вимикача, що стирчить із нього. На крихітну мить я дозволяю йому побути рятувальним жилетом і виглядаю у вікно, уявляючи себе в Кабо на човні з Мією й Камілою, у вечоровому сонці, що сяє над обрієм.
Крики чайок, піщаний пляж вдалині, по пояс оголені серфери – а тоді мимохіть думаю про Вілла. Моргаю, і Кабо блякне, а перед очима проступають голі дерева за вікном.
– Отже, Вілл. То він фіброзник? – питаю я, хоч це очевидно.
Барб допомагає мені застібнути останній ремінь. Відтягую плече жилета, щоб той не муляв мою худу ключицю.
– Фіброзник, і це ще не все. B. cepacia. Він учасник нового випробування цевафломаліну. – Вона нагинається, вмикає апарат і дивиться на мене.
Мої очі розширюються, і я дивлюся на свій величезний тюбик антисептика для рук. Я була так близько до нього, а в нього B. cepacia? Це ж практично смертний вирок для людей з КФ. Пощастить йому, якщо протягне ще кілька років.
І це якщо він дотримуватиметься режиму так само невідступно, як я.
Жилет починає вібрувати. Сильно. Відчуваю, як слиз у легенях потроху розсіюється.
– Підхопиш таке – і можеш зробити ручкою своєму шансу на нові легені, – додає вона, пильно дивлячись на мене. – Тримайся подалі.
Я киваю. Авжеж, саме так я і збираюся чинити. Мені потрібен той додатковий час. До того ж цей хлопець надто зациклений на собі, щоб бути мені до смаку.
– Випробування, – починаю я, дивлячись на Барб і підіймаючи руку, щоб зробити паузу в розмові, адже кашляю згустком слизу.
Вона схвально киває й простягає мені типове блідо-рожеве судно. Я спльовую в нього й витираю рот, перш ніж заговорити.
– Які в нього шанси?
Барб видихає, хитає головою,