Якокка. Автобіографія. Ли Якокка
сказав він, – ми вже маємо п’ятдесят хлопців. Але, зважаючи на обставини, це видається несправедливим. Якщо зможете приїхати просто зараз, то ми внесемо вас у перелік п’ятдесят першим.
Наступного дня батько повіз мене до Філадельфії, де я сів на експрес до Детройта й попрямував назустріч майбутній кар’єрі.
Поїздка тривала всю ніч, але я був надто схвильований, щоб заснути. Прибувши на станцію Форт-стрит, зі спортивною сумкою на плечі та з п’ятдесятьма баксами в кишені, я вийшов із вагона і запитав першого ж перехожого, який трапився мені: «У який бік до Дірборна?»
Він відповів: «На захід, юначе, на захід десь миль із десять!»
Історія Ford
ІІІ
Перші спроби
У серпні 1946 року я став інженером-стажером у Ford. Наш навчальний план передбачав циклічне стажування, адже практиканти вивчали всі стадії виробничого процесу. Ми працювали в самому серці компанії й кілька днів чи тижнів проводили в кожному відділенні. А до кінця навчання мали ознайомитися з усіма етапами виробництва авто.
Компанія робила все потрібне для того, щоб дати нам практичний досвід роботи. Нас відправили до відомого заводу в Рівер Руж – найбільшого виробничого комплексу у світі. Насправді Ford Motor Company володіла вугільною та вапняковою шахтами, тож ми побачили весь процес від початку і до кінця – від видобування сировини з-під землі до виробництва сталі, а потім перетворення її на авто.
Під час практики ми побували в ливарних цехах дрібного та важкого литва, бачили рудовози, відвідали інструментальний і штамповий цехи, випробувальні треки, кувальний цех і конвеєрні лінії[32]. Однак не увесь наш досвід був безпосередньо пов’язаний з виробництвом. Ми також проводили час у відділі закупівлі і навіть у заводській лікарні.
Годі було й шукати кращого місця, щоб дізнатися, як насправді виготовляють авто і як проходить сам процес виробництва. Завод у Руж був гордістю компанії і туди завжди приїздили делегації з інших країн, щоб поглянути на нього. Це було задовго до того, як Детройтом зацікавилися японці, але згодом їх там теж побували тисячі.
Нарешті я на власні очі бачив практичне застосування всього того, про що читав у книжках. У Лігайському університеті я вивчав металургію, а тепер випробовував усе на практиці, працюючи в домнах і мартенівських печах[33]. В інструментальному і штамповому відділах я вправлявся з механізмами, відомими мені лише з книжок, як-от стругальні, фрезерні і токарні верстати.
І цілих чотири тижні я провів на останній лінії збірки. Мені доручили приєднувати ковпачки до джгута електродротів у вантажівках. То було нескладне, проте достобіса нудне завдання. Якось до мене навідалися мама з татом, і коли батько побачив мене в робочому одязі, то всміхнувся й сказав: «Ти навчався сімнадцять років. Бачиш, що трапляється з тупаками, які не стають найкращими в класі?»
Методисти нам дісталися досить непричепливі, а от ставлення робітників було підозріливим і ворожим. Спочатку ми
Конвеєрна лінія (англ.
Мартенівська піч, або мартен, – полуменева металургійна піч для переробки чавуну та металобрухту в сталь необхідного складу та якості. Уперше збудована французьким інженером та металургом П’єром Мартеном 1864 року.