П'ять четвертинок апельсина. Джоанн Харрис
не горбся ти, заради бога! – її голос був їдкий, ніби недозрілий аґрус. – Ти ж знаєш, що як будеш горбитися – такою і залишишся!
Я грубо на неї зиркнула й поклала лікті на стіл.
– Лікті зі столу! – крикнула вона. – Поглянь на свою сестру! Подивись не неї. Хіба вона горбиться? Хіба вона поводиться, як нахнюрена селючка?
Мені й на думку не спадало ображати Ренетт. А от матір мене дратувала, і я демонструвала це кожним порухом свого спритного молодого тіла. І давала їй усе нові приводи попиляти мене. Вона хотіла, щоб відіпрану білизну розвішували за поділ, я ж вішала її за комірець. Банки в коморі мали стояти етикетками вперед, а я їх розвертала. Я забувала помити руки перед їжею. Я вішала каструлі на кухонній стіні не в правильному порядку – від маленької до великої. Я залишала розчахнутим вікно на кухні, і коли мати відчиняла двері, від протягу воно з гуркотом захлопувалося. Я ігнорувала тисячі вигаданих нею правил, і вона щоразу реагувала на порушення здивованою люттю. Для неї всі ці правила мали значення, бо завдяки їм вона контролювала наш світ. Прибери їх, і вона стане такою ж, як і решта, – загубленою сиріткою.
Звичайно, тоді я цього не знала.
– Ти вперте маленьке стерво, – нарешті промовила вона, відштовхнувши від себе тарілку. – Тверда, як криця.
У її голосі не було ні ворожості, ні захоплення – просто холодна байдужість.
– Я теж була такою. У твоєму віці, – додала вона.
Я вперше чула, як вона щось розповідає про своє дитинство. Усмішка в неї була штучна й невесела. Неможливо було бодай уявити її молодою. Я проштрикнула виделкою свій шматок рулету в застиглому соусі.
– Я так само хотіла йти наперекір усім, – продовжувала вона. – Я готова була чим завгодно пожертвувати, кого завгодно скалічити, тільки щоб довести свою правоту. Щоб перемогти.
І вона зупинила на мені зосереджений цікавий погляд, її чорні, мов із дьогтю, очі здавалися колючими, як шпильки.
– Усупереч очікуванням, ти така ж сама. Від миті твого народження я знала, якою ти станеш. З тобою воно почалося знову, і стало ще гірше. Як же ти горлала вночі та ніяк не наїдалася, а я лежала без сну за зачиненими дверима, і в мене розколювалась голова.
Я нічого не сказала у відповідь. За мить мати глузливо розсміялась і почала мити посуд. Це востаннє вона щось говорила про війну між нами, хоча самій війні було ще далеко до кінця.
3
Спостережний Пункт насправді був великим в’язом, що ріс на ближньому березі Луари. Дерево наполовину схилилося до води й мало щільно переплетене товсте коріння, що стирчало з сухої землі понад берегом, завдяки чому навіть мені нескладно було лазити по ньому. Я сиділа верхи на товстих гілках і могла спостерігати за будь-чим у Ле-Лавезі. Кассі та Поль збудували там простеньку хатку – платформу й декілька пригнутих гілок замість даху, – і я частіше за інших сиділа в цій схованці. Ренетт було ліньки лізти на самий верх, хоч цей процес