Гендерне тяжіння: виклики та рішення. Катерина Левченко
терміни, посилання на праці зарубіжних дослідників, імена яких відомі не дуже широкому колу фахівців.
Згадала про цю статтю вже нині, коли працювала над книгою. І вирішила скористатися нею.
А чому б і ні?
Висловлені 15 років тому думки та пропозиції залишаються актуальними й досі. Наука про ґендер розвивається, враховуючи багато нюансів та підходів. І тому дедалі більше людей намагаються відповідати на ті питання, які вона порушує.
Свої нотатки я осучаснила, розширила і «збагатила» новим досвідом – науковим, громадянським та житейським. Власним та колективним. Тож тепер хочу сказати про таке.
«Люди народжуються вільними та рівними» – у цій формулі виражено право людини, яке зовсім не є законом природи, і це право, як і будь-яке інше, не має сенсу інакше, ніж будучи визнаним усією людською громадою. Від моменту народження людина потребує захисту й виховання: її воля вся в становленні, а рівність зменшується в міру того, як визначається міра її здібностей»15.
Але від природи люди народжуються різними – з різними фізичними можливостями, стартовими умовами, здібностями, оточенням, статтю, походженням тощо. Тож питання забезпечення рівних прав та можливостей стає дуже актуальним.
Упродовж майже всієї історії людства жінки зазнавали нерівності через свою статеву належність. У переважній більшості суспільств вони мали менші права, ніж чоловіки, і це розглядалося як природне явище, підтримувалося теологічними, філософськими, правовими та політичними доктринами.
Оскільки така ситуація тривала дуже довго, то й для ліквідації дискримінації статей у суспільстві необхідні були насамперед час та політична воля.
У Загальній декларації прав людини (1948 рік), багатьох інших документах містяться положення, реалізація яких гарантує рівність прав чоловікам та жінкам. Завдяки правовому розвитку повна та рівна участь жінок у політичному, цивільному, економічному, суспільному і культурному житті на національному, регіональному та міжнародному рівнях, а також ліквідація всіх форм дискримінації за ознакою статі є першочерговими цілями міжнародного співтовариства16.
Але попри те що сьогодні розуміння прав людини і прав жінок набуло більш широкої підтримки, активісти й дослідники наполягають, що в цій царині залишається ще чимало недоліків та завдань щодо їх подолання.
Американська правозахисниця Маргарет Шулер виділяє серед них такі:
1. Ліквідація дихотомії «суспільне життя – приватне життя» і встановлення відповідальності держав за порушення прав жінок у приватній сфері.
2. Забезпечення універсальності прав людини, оскільки завдяки тому що Декларація приділяє особливу увагу «національним і регіональним особливостям та історичним, культурним і релігійним кореням», залишається багато місця для інтерпретацій, які суперечать інтересам жінок.
3. Необхідність розширення визначення економічних та соціальних прав.
4. Відсутність
50/50. Опыт словаря нового мышления / Под общ. ред. Ю. Афанасьева и М. Ферро. – М., 1989. – С. 474.
Викорінення насильства стосовно жінок. Міжнар. документи. – К., 1999. – С. 18.