Гендерне тяжіння: виклики та рішення. Катерина Левченко
систематизуються відповідними державними органами, а потім формулюються в нормах, які знаходять вираження й закріплення у правових актах. Одним із найбільших досягнень жіночого руху України є внесення до Конституції України статті 24, яку активно лобіювали громадські організації і яка утверджує рівність прав та можливостей жінок і чоловіків.
Законодавче забезпечення ґендерної політики є також дуже важливим. У багатьох ситуаціях ініціатива належить неурядовим жіночим організаціям. У роботі експертних груп, колективів з розробки документів; у проведенні громадських обговорень; у презентаціях та обговореннях проектів документів на конференціях, семінарах, інших заходах, а також через Інтернет; в отриманні та узагальненні пропозицій; у нарадах за участю науковців, фахівців, громадськості, зацікавлених міністерств; у рецензуванні науково-дослідними установами тощо.
Серед прикладів такої роботи варто назвати підготовку та прийняття законів «Про попередження насильства в сім’ї» (2001 рік), «Про забезпечення рівних прав та можливостей жінок і чоловіків» (2005 рік), «Про протидію торгівлі людьми» (2011 рік), «Про запобігання та протидію домашньому насильству» (2017 рік) та інших, Національної стратегії у сфері прав людини та Плану дій на її виконання (2015 рік), державних програм і планів. ГО «Ла Страда-Україна», Інформаційно-консультаційний жіночий центр, «Ліга захисту прав жінок», Національна рада жінок України, Київський інститут ґендерних досліджень, «Нове життя», «Трудові ініціативи», Український жіночий фонд, Центр «Розвиток демократії», Школа рівних можливостей, Західноукраїнський центр «Жіночі перспективи», «Жіноча громада» та багато інших. Всіх не зможу назвати!
2. Ініціювання та участь у створенні інституційного механізму формування та реалізації ґендерної політики.
Жіночі неурядові організації України відіграють важливу роль і в лобіюванні процесу інституціалізації політики щодо жінок: у створенні Міністерства України у справах сім’ї та молоді, координаційних та експертних рад, запровадженні посад радників з ґендерних питань, створенні інституту Урядового уповноваженого з питань ґендерної політики тощо.
3. Здійснення моніторингу та громадського контролю за ходом реалізації ґендерної політики.
За роки незалежності апробовано та втілено в життя такі механізми моніторингу й контролю, як підготовка альтернативних та спеціальних доповідей для міжнародних моніторингових органів, парламентські слухання, запровадження парламентсько-громадського контролю, здійснення аналізу окремих напрямів політики тощо. Наприклад, регулярно використовується механізм підготовки альтернативних доповідей про виконання країнами вимог Конвенції ООН про ліквідацію всіх форм дискримінації щодо жінок та їх представлення на засіданні спеціального комітету ООН. Останнє звітування держави в цьому Комітеті ООН відбувалося в лютому 2017 року за активної участі представниць жіночих організацій.
4. Підтримка