Гендерне тяжіння: виклики та рішення. Катерина Левченко
інший підхід: насильство у приватній сфері визнано порушенням прав людини, яких також треба дотримуватися, і держава має це контролювати.
На міжнародному рівні було визнано головну феміністську вимогу – «зруйнувати розмежування на громадське/приватне та поширити права людини на стосунки між окремими особами»6. Тож тепер акти насильства над жінками розглядаються як порушення прав людини, що знайшло підтвердження в документах і практиці Європейського суду з прав людини.
Дім має бути центром, але не кордоном життя жінок.
Проведені у вересні 1995 року в Пекіні Четверта Всесвітня конференція ООН зі становища жінок та Форум громадських організацій сконцентрували увагу на нових проблемах жінок, особливо на проблемах насильства, участі в політичній діяльності, становища знедолених. На конференції було прийнято «Платформу дій», що визначила дванадцять головних проблемних сфер становища жінок у світі та шляхи його поліпшення.
До цих головних проблемних сфер віднесено: боротьбу з жіночим зубожінням, рівний доступ до освіти та професійної підготовки, забезпечення рівних можливостей для участі жінок в управлінні та ухваленні рішень, забезпечення доступного та недорогого медичного обслуговування, боротьбу з насильством, проблеми жінок та військових конфліктів, жінок і навколишнього середовища, жінок і засобів масової інформації, жінок та економіки, проблеми дівчат, інституційні механізми поліпшення становища жінок, права людини і жінки.
Варто зазначити, що український уряд підписав «Платформу дій», чим узяв на себе певні зобов’язання як перед міжнародною спільнотою, так і перед українськими громадянами щодо її реалізації.
До загальновизнаних порушень прав жінок належать проблеми насильства над жінками та проблеми приниження жінок. Але права жінок не можна звести лише до боротьби з цими ганебними явищами.
Щоб зробити жінок більш захищеними, голова Центру глобального жіночого лідерства (США) Шарлотта Банч запропонувала «розширити підхід до прав людини, щоб це поняття поширювалося і на власне жіночий досвід»7.
Вона також виділяє чотири основні підходи до поєднання прав жінок із правами чоловіків. Розглянемо їх, оскільки вони мають реальну перспективу бути врахованими в практичній діяльності щодо захисту прав жінок.
1. Права жінок як політичні і громадянські права – «врахування особливих потреб жінок як уже визнаних політичних і громадянських свобод «першого покоління». Такий підхід передбачає більшу увагу до жінок, які потерпають через порушення загальних прав людини, а також до особливих видів зловживань, що їх жінки зазнають через свою належність до жіночої статі».
2. Права жінок як соціально-економічні права. При такому підході розглядається становище жінок щодо загальнолюдських прав «другого покоління», зокрема право на харчування, охорону здоров’я, притулок та роботу. В такому