Гендерне тяжіння: виклики та рішення. Катерина Левченко
українським трудовим мігрантам і тим серед них, хто потерпів через торгівлю людьми. Впливовість українського жіночого руху на міжнародному рівні постійно зростає.
Але повернімося до України.
У середині 2000-х років активно заговорили про те, що необхідно шукати нову об’єднавчу ідею для жіночих організацій. Це був для нас своєрідний «ідеологічний виклик». Ми мали 15 років державної незалежності нашої країни, нам здавалося, що в цій темі вже остаточно поставлено крапку. Але що далі?
Євроінтеграційний рух України, підписання Угоди про Асоціацію з ЄС, лібералізація візового режиму посилили вплив загальносвітових цінностей на суспільні рухи, в тому числі, й на жіночий. Посилена керівна роль Кабміну завдяки посиленим повноваженням Віце-прем’єр-міністра з питань європейської та євроатлантичної інтеграції та створення посади Урядового уповноваженого з питань ґендерної політики, яку активно лобіювали не тільки Міжфракційне об’єднання «Рівні можливості», але й громадські організації!
А далі виявилося, що крапка перетворилася на багато крапок… Що нашій країні треба відстоювати та боронити свою незалежність. Що свобода не дарується, а виборюється.
Майдан, окупація Криму і частини територій Донецької та Луганської областей, необхідність підтримувати армію, добровольців, допомагати внутрішньо переміщеним особам, загострення соціальних проблем для багатьох уразливих груп, ведення Російською Федерацією гібридної війни проти України – всі ці виклики знову повернули багато організацій до визвольної ідеї.
Водночас українські жіночі організації стикнулися і з загостренням гібридної війни на «жіночому фронті». І Олена Суслова, і я вже давно ідентифікували маніпуляції навколо ґендерної проблематики як інструменти такої війни. Не секрет, що Росія робить усе для того, щоб утримати й посилити свій вплив в Україні, в тому числі через деякі жіночі організації та ініціативи мирних діалогів.
Такий світоглядний виклик є серйозним, і його ще до кінця не усвідомили ані власне жіночий рух, ані дослідники, ані держава.
Другий виклик, з яким стикається рух, – це опанування демократичних принципів роботи. Ознайомлення з діяльністю багатьох організацій дає підстави твердити про наявні проблеми у внутрішній організації структур, зокрема про ієрархічність, вертикальну побудову, відсутність принципу зміни керівництва тощо.
Третій виклик − соціально-психологічний. Він виявляється у зневірі у власні сили, в тому, що ситуацію можна змінити. Можна наводити багато прикладів того, як жіночим організаціям вдавалося долати такий виклик. І це добре. Але він наразі залишається.
Четвертий виклик – бюрократичний. Деякі організації зосереджуються на вирішенні проблем своєї структури, шукають можливості зробити це за рахунок держави, хоча мали б спрямувати основні зусилля на розв’язання соціальних проблем суспільства, об’єднавши зусилля організацій та держави.
П’ятий