Гендерне тяжіння: виклики та рішення. Катерина Левченко
прав жінки та громадянки». Але рівності в правах з чоловіками досягла лише в тому, що була страчена поряд із ними на гільйотині. «Жінка може зійти на ешафот, відповідно, вона може зійти й на трибуну», – казала вона.
Наприкінці XVIII – на початку ХІХ століть поняття «права жінок» не мало сучасного змісту. Хоча роботи вже згаданої Олімпії де Гуж та англійської письменниці, філософа та феміністки Мері Уолстоункрафт можна вважати суттєвим підґрунтям сучасної концепції прав жінок.
Вагомий внесок в обґрунтування необхідності жіночого визволення зробив англійський мислитель та політичний діяч Джон Стюарт Мілль. Його погляди на питання жіночої рівноправності викладено в есе «Поневолення жінки» (1861 рік).
У ньому він піддав критиці принцип «споконвічного підпорядкування однієї статі іншій» як несправедливого у своєму підґрунті як «однієї з «основних перешкод на шляху людства до досконалості». Цей принцип він пропонував замінити на «ідеальну рівність», що не припускає ніякої влади або привілеїв для жодної зі сторін, так само як і визнання неспроможності якоїсь із них».
Водночас, Джон Стюарт Мілль зауважував, що влада «чоловіків над жінками не схожа на всі інші види влади, тому що… сприймається добровільно, жінки не виказують скарг»4.
Переважна більшість дослідників проблем жінок одностайні в тому, що саме ліберальна політико-правова думка сформувала методологічні й теоретичні засади ідей жіночого визволення та рівноправ’я, оскільки лібералізм мав і має на меті визволення суспільства від опіки держави, а особистості – від тиску авторитарної колективності. Хоча спочатку ці ідеї стосувалися винятково чоловіків та чоловічого визволення з-під монархічної влади.
Рух за права жінок формувався під впливом цієї течії, починаючи з кінця XVIII століття. Наприкінці ХІХ – у першій половині ХХ століття жінки в багатьох країнах вибороли: право на освіту; право на рівну з чоловіками працю та заробітну плату; право голосу і право бути обраними до різних гілок влади, спочатку на місцевому рівні, а згодом – і до вищих ешелонів влади; право брати участь у діяльності професійних та громадських організацій, а також право на утворення власних жіночих організацій; право на розлучення і на рівні права у шлюбі; право на використання контрацептивів; право на державну допомогу у зв’язку з вагітністю та пологами, на відпустку для догляду за дитиною тощо.
Більшість учених вважає, що поняття «прав людини» набуло універсальності лише після Другої світової війни. Так, американський правознавець Г. Бернс зазначає, що його почали вживати, коли 1945 року було засновано Організацію Об’єднаних Націй: «Цим новим терміном замінили інший – «природні права». Останній втратив популярність частково тому, що концепція «природного права», з якою він був тісно пов’язаний, стала предметом великих дебатів. Також новим терміном замінили пізніше вираз «права чоловіка» – вираз, який не враховував прав жінок».
Один із визначних документів ХХ століття – Загальна декларація прав людини,