Доки світло не згасне назавжди. Максим Кидрук
Рута відсапувалася й безуспішно намагалась осмислити те, що щойно трапилося. Мати стала на її бік, одначе дівчина сердилася на неї. Рута не розуміла, навіщо Аміна розповіла про все батькові. Адже це все лише ускладнило. Дівчину не полишала рішучість перервати вагітність, просто тепер це складало тільки маленьку частинку значно більшої проблеми. Як залагодити решту й що робити після всього, що почула та наговорила батькові, вона не знала. Відтепер ситуація в принципі не мала рішення, яке б усіх задовольняло. Григір ніколи їй не пробачить!
Відновивши дихання, Рута повільно рушила у напрямку Пагорба Слави. Силкувалася ні про що не думати, та в голові безперестану крутилися батькові образливі слова.
(шльондра)
(дурепа)
(заткнися)
(я не дам перетворити її на вбивцю)
Вони пекучими скалками засіли в мозку. Намагаючись виштовхати їх зі свідомості, дівчина уявила, як хапає зі столу вазу й розбиває нею обличчя батька. Такі огидні думки рятували від моторошної порожнечі, що розросталася в грудях. Рута не була релігійною, та, схоже, її батько таки досягнув свого – десь над шлунком поволі зсідалася відраза до самої себе. А що, як вона справді аж така погана? Шльондра. Дурепа. І вбивця.
Рута піднялася до того самого місця, де провела першу половину дня, і на мить заціпеніла, вражена тим, як усе змінилося. Ще зовсім нещодавно залита сонячним сяйвом затишна місцина тепер нагадувала мізансцену з фільму жахів. Над обеліском мчали такі низькі хмари, що стіна з багатоповерхівок, які бовваніли на заході, під ними наче зіщулилася. З півночі, сходу та півдня монумент оточували поля, і нічим не стримувані хвилі теплого вітру накочувалися на дерева біля підніжжя пагорба; крони хиталися та зловісно шуміли.
Звідти ж, із заростів, долинало вороняче каркання, хоча самих птахів Рута не бачила. Пахло вологою землею, розіпрілим на сонці сміттям і ще… чимось дивним. Дівчина поморщилася. Вітер видимав з-поміж дерев неприємний солодкуватий запах, нібито там зарізали тварину. На упорній лапі однієї з гаубиць розсілися троє підлітків. Двоє менших не відлипали від телефонів, третій, найвищий, нахабно пожирав Руту поглядом. Відчувши дискомфорт, дівчина відвернулася. Потім, на ходу вишукуючи номер сестри, прудко збігла з пагорба.
Інді не відповіла.
Рута подалася навмання вулицею Костромською. Дійшла до ресторану «Бармаки», за готелем «Melrose» взяла ліворуч і спустилася до палацу культури «Текстильник». Дорогою кілька разів набирала сестру, проте Інді, як і раніше, не відповідала.
Упродовж наступної години Рута блукала дворами неподалік першого корпусу гуманітарного університету. Заспокоїтись не вдавалося. Зосередитися теж. Думки скакали, мов навіжені. Чи йти завтра до школи? Чи мати домовилася про аналізи? Якоїсь миті дівчина згадала, що до першого ЗНО залишається тільки два дні, і ледь не застогнала. Через гнітючу неможливість сконцентруватися Рута почувалася цілковито безпорадною. Вона навіть не уявляла, як заявиться сьогодні додому.
Інді чомусь не озивалася.
Ближче до восьмої температура повітря