Сатирикон-XXI (збірник). Олександр Ірванець
Шлойма Ецірван.
Розрив між ним і переслідувачами складав не більше кілометра, але крутоплечі не знали докладно, куди їм рухатись, тож ішли повільніше, прочісуючи парк, широкими дугами, звертаючи у бічні й паралельні алейки. Тому й наздогнати Шлойму їм вдалось далеко не одразу.
Повз танцмайданчик, називаний «пательнею», на якому він колись вперше вийшов повихилятися у колі друзів-шмаркачів під безсмертну «Шизгару» у виконанні вже призабутої сьогодні голландської групи «Шокінґ блу», повз кілька дерев’яних кафе, в глибині яких бовваніли похилі постаті відвідувачів, повз «зелену естраду» з обмурованою кінобудкою, яка на Шлойминій пам’яті не прокрутила жодного кінофільму, повз Шевченкове погруддя, яке довгий час було єдиним (а скільки їх потрібно?) монументом поетові, письменникові, революціонерові й демократові в обласному центрі, Шлойма врешті вийшов на центральний майданчик парку. Посеред майданчика на купі каміння невідомий кам’яний давньоруський богатир (Попович? Микитич? Муромець?) обрубочком меча катував поверженого змія, якого Вітька Красинський, перед тим як іти до війська десь наприкінці сімдесятих, напившись на власних випровадинах, уночі пофарбував зеленою фарбою, чим і увічнив себе в пам’яті, якщо не народній, то принаймні свого покоління, на два роки своєї відсутності. У війську Красинському відбили нирки, він повернувся на дембель одутлим і синюшним, одружився зі своєю колишньою однокласницею і за кілька років помер. Зелена фарба з рептилії теж за кілька років злізла. Sic transit gloria mundi.
На сцені «зеленої естради» кілька діток у білих сорочках і червоних піонерських краватках читали вірші в мікрофон, який страшенно «фонив» і відлунював. У виляску й присвистуванні вдалося розчути величальну строфу на адресу будівельників, яка стилістично й ідеологічно не могла належати нікому іншому, окрім співця цього краю Можаєнкова:
Ровно выше! Ровно шире!
С каждым годом, с каждым днём!
Мастера из СМУ-4,
Есть заслуга ваша в том!
Якихось інших доказів приготувань до післязавтрашнього свята неозброєним оком помітно не було, коли не брати до уваги паркових робітниць з мітлами, а також невизначеної зовнішності чоловічка, котрий на скопаному й вискородженому квадратику землі викладав з чорнобривців світлого й темного тону якусь картинку-мозаїку. Придивившися пильніше, Шлойма розгледів на квадраті бурого поліського ґрунту контури двох постатей, які злилися в екстазі поцілунку: червонозоряного воїна-визволителя в касці й західноукраїнського селянина-незаможника в полотняній сорочині. Контури потрохи обростали плоттю квіткових пелюсток, обіцяючи за кілька годин стати повноцінним квітковим панно і, прив’янувши до суботи, тішити око глядача стриманою шляхетністю кольорів.
Навколо порожнього фонтана, посеред якого, власне, й змагався богатир із земноводним, колись полюбляли збиратися рівненські колекціонери: філателісти, філуменісти, фалеристи