Географічні відкриття. Дитяча енциклопедія. Отсутствует
нещастя; мешканці Хорасану називають її “пеклом, повним багатств”». Після подорожі в гори Кхасі, розташовані в межах Тибету, Ібн Баттута сів на корабель, що відпливав на Суматру. Прийнятий з пошаною місцевим королем, він скористався його щедротами, щоб зібрати необхідні кошти для поїздки в Китай.
Морський шлях у Китай, яким плив Ібн Баттута в 1342 році, проходив уздовж західного узбережжя Малакки, потім через місто ПалембанГ на Східній Суматрі, гирло ріки МеконГ, острів Пуло-Кондор, країну Чампа (Тьямпа) у Східному Індокитаї, Ханой і, нарешті, Гуанчжоу і Зейтун.
Зейтун (Цюаньчжоу), розташований на західному березі Тайваньскої протоки, у середні століття був важливим торговельним портом, через нього проходив шлях китайців за кордон й іноземців у Китай. Порт Зейтун мандрівник назвав найбільшим у світі: «Я бачив у ньому близько ста великих джонок, окрім незліченної кількості маленьких».
Ібн Баттута побував у багатьох містах Піднебесної, вивчаючи звичаї китайців, їхню промисловість і торгівлю. Однак подорож не справила на нього такого враження, як мандрівки по Ірану або Індії: «Китай мені не сподобався, хоча в ньому і є багато прекрасного. Я був дуже засмучений невір’ям, що там панує… Якщо я зустрічав там мусульманина, то радів зустрічі з ним, як із членом своєї родини…»
Залишивши Китай, мандрівник навесні 1347 року прибув до аравійського порту Зафар. Подальший його шлях пролягав через Іран, Месопотамію, Сирію і Єгипет у Мекку. Зробивши четверте паломництво, він вирушив до Палестини, де був свідком жахливої епідемії чуми 1348 року. Тут, очевидно, до нього дійшли чутки про ті сприятливі зміни, що відбулися на його батьківщині, – про розквіт Марокко під час правління султана Абу Інана. Ібн Баттута дуже давно покинув батьківщину і хотів повернутися в рідний край. Утім, по дорозі додому він вирішив завітати на острів Сардинія, яким правив тоді король АраГон. Ця невелика подорож коштувала йому дуже дорого: пірати знову пограбували Ібн Баттуту. В дорозі він отримав сумну звістку про смерть матері. У листопаді 1349 року славетний мандрівник нарешті повернувся додому.
Султан Абу Інан охоче взяв відомого мандрівника на службу: це була велика честь – мати поруч із собою людину, яка побувала майже в усьому світі. До того ж Ібн Баттута мав великий досвід у дипломатії і знав закони тих країн, якими подорожував. З того часу його подорожі тісно пов’язані з потребами держави і особисто султана. У 1351 році він їде в Гранаду, столицю останніх арабських володінь в Іспанії. А роком пізніше султан побажав довідатися про можливості розширення торгівлі з західно-африканськими країнами.
18 лютого 1352 року Ібн Баттута вирушив у подорож, яка стала останньою в довгому списку його експедицій. Першим важливим пунктом на шляху до Нігеру було місто Сіджілмаса, столиця оазису Тафілалет. В середні віки це місто вважалося великим торговельним центром, що не поступався значенням Фесу чи Марракешу.
Перш ніж досягти берегів Нігеру, Ібн Баттута пройшов через