Володимир. Семен Скляренко
з покоїв, спускається вниз.
Але що це? У Влахерні й на вулиці стоять етеріоти, вони наповнили палац, стоять біля всіх дверей…
Розгублена, розбита Феофано все зрозуміла, але не виказала свого хвилювання, жодним рухом не виявила, як це її вразило, постояла в сінях, повернулась назад у свої покої.
Там, зірвавши з голови, шиї, рук і кинувши на стіл оздоби й вінець, Феофано довго стояла біля розчиненого вікна. У Константинополі вже був день, звідтіля з усіх ву лиць летіли крики: «Слава божественним імператорам! Слава Василеві й Костянтину!» – скрізь лунали співи, урочиста музика, удари дзвонів.
Отже, проедр Василь не допустив її до трону.
8
Східна Римська імперія – Візантія, що виникла на зміну Риму, знала в минулому блискучі часи, перші василевси її – Септимій Север, Костянтин, прозваний Великим, і багато імператорів пізніших з’єднали в’єдно потомків древніх римлян і греків, зберегли й примножили науку й культуру Риму й Еллади, довгий час дивували світ своєю силою, приєднували до імперії нові й нові землі в Європі, Азії й навіть Африці, – у світі рабовласників і загарбників, в морі насильства й крові Візантія вистояла, досягла багатства, сили, розквіту, владувала над багатьма й багатьма землями й народами.
Проте ці часи минули, від всемогутньої колись імперії відпадали землі й народи, в самій ній століття за століттям спалахували повстання – зубожіле селянство, ремісники, раби, народ самої Візантії не раз піднімались проти імператорів.
Час, у який василевсами були Роман І и Роман II, Костянтин VII, а потім полководці – коханці Феофано Никифор Фока і Іоанн Цимісхій, і нарешті, сини Феофано Василь і Костянтин, був дуже важкий для Візантії – імперія приймала на себе удар за ударом, сама горіла у вогні повстань.
Проедр Василь, що був найближчою особою й правою рукою імператорів Костянтина, Романа, Никифора і, нарешті, Іоанна, краще, ніж хто інший, розумів, на чому тримається Соломонів трон візантійських імператорів; йому доводилось пожинати те, що ним було посіяно, розв’язувати вузли, які він сам свого часу зав’язав.
Важко в самій імперії: у фемах її кілька років був неврожай, де щось і родило на скелястих, сонцем випечених її нивах, те забирали за податки, то тут, то там спалахували повстання, щоб з ними боротись, доводилось утримувати численну армію; ще більшу й вимогливішу армію складало духівництво й ченці, що володіли багатьма маєтками й землями навкруг них; величезні кошти поглинав Великий палац, у якому за всяку ціну, хоча б заради іноземців, треба було підтримувати зовнішній блиск; золота, золота й ще раз золота вимагали синкліт, сенатори, патрикії, чиновники, нарешті, етерія, полки безсмертних, що мали охороняти особу імператора, легіони, розсіяні в Європі й Малій Азії.
Важко доводилось Візантії і з сусідами. Найлютішим ворогом імперії протягом останніх століть була нова Священна Римська імперія, вона, як чорна хмара, насувала на Візантію з півночі й від заходу, їй належали землі від Варязького[22] до Середземного
Варязьке море – Балтійське море.