Володимир. Семен Скляренко
спить, він сидить і розмовляє з єпископом Львом, який тільки ввечері прибув до Рима з Константинополя, куди їздив потай як купець.
– Отже, імператора Іоанна не стало…
– Так, всесвятіший, Господь Бог покликав його до себе.
– Певен, що Господь Бог віддасть його душу тільки дияволу. Цей вірменський полководець наробив нам стільки лиха в Середземному морі, як ні один із імператорів Візантії. Отже, зараз на престолі в Константинополі сидять Василь і Костянтин.
– Над ними стоїть все той же проедр Василь.
– О, – посміхається папа, – цей проедр – хитра лисиця, але він не поведе легіонів, як Іоанн.
– Це правда, – згоджується єпископ, – він, звичайно, не поведе легіонів, але в Константинополі я чув, що проедр Василь дав волю кесареві Борису й той уже виїхав до Болгарії, а на Русь він збирається послати своїх слів і єпископів.
Єпископ замовкає. У палаті, де вони сидять, панує тиша. Через якийсь час чути дзвін нічної сторожі на вежах Ватикану, ось долинули такі ж, глухіші, звуки – відгукнулись Квірінал, Капітолій… Пізно, скоро, либонь, і світатиме, єпископ нестерпно хоче спати.
Але папа не відпускає його, схилившись на стіл, думає. Зовні ніщо не виказує, які важкі й складні турботи бентежать душу найсвятішого, на безбородому, висхлому, блідому обличчі не ворушиться жоден м’яз, очі в папи примружені, на тонких синюватих вустах лежить м’яка посмішка.
У голові папи пролітає тисяча дум, старече його серце часто колотиться від напруги, сховані під скатеркою стола пальці стискуються й стискуються в кулаки.
З Ватиканського пагорба видно вдень гори, долини, Рим. Та папа Бенедикт бачить звідси далі, більше, він згадує давню Римську імперію, цезарів її і імператорів, силу, від якої колись здригався весь світ.
Римська імперія! О, її уже немає, уся північна й середня частина давньої імперії захоплена німцями, південь півострова й острови біля нього належать Візантії. Німецька імперія на півночі й Східна Римська на сході – ці дві імперії владують зараз у світі, вони загрожують знищити і все те, що лишилось від імперії цезарів, загрожують самому Риму.
Тому папа Бенедикт з глибокою подякою згадує свого попередника папу Іоанна XII, – у той час коли німецький король Оттон І захопив Північну Італію, брав городи Середньої Італії і вже загрожував Риму, папа Іоанн XII одним помахом руки зумів зупинити орди Оттона, не допустив їх до Рима.
Це нагадувало чудо, але насправді про нього тут не було й мови: король Оттон І не мав сили посуватись далі в Італії, гонці з півночі повідомляли, що там усе частіше й частіше траплялись сутички з уграми. Найбільше ж турбувала Оттона Візантія – імператори ромеїв, либонь, насилають на них угрів, щоб потім ударити самим.
Оттон І пише папі Іоанну XII, що він згоден зупинити своє військо й не піде на Рим, але вимагає, щоб папа коронував його як імператора Німецької імперії, що віднині називатиметься Священною Римською імперією.
Священна Римська імперія німців – це було зухвальство й просто божевілля, – ніколи німецькі королі не були імператорами, ніколи Німеччина