Правда і Кривда: Побутові, моралізаторські казки та притчі. Сборник
ніяк не влізе в хату. «Дай піду під вікно та покричу жінці, щоб відчинила». Ото приходить та й кричить:
– Жінко, відчини!
А жінка лежить на подушках в обнімочку з полюбовником та й пита:
– Хто там такий?
– Та я ж, Хома твій!
– Цур тобі, пек! Мій Хома дома, ось біля бока лежить.
«Що це за лиха година? – дума собі Хома. – Начебто і моя хата, аж, бач, виходе, що не моя; чи це на мене наслано, чи це мене сатана обморочила? Дай піду я та пощитаю хати скраю, чи не знайду своєї». От пішов і щита.
– Оце Грицькова хата, оце Стецькова хата, оце кумина, оце Хомина… Жінко, відчини!
– Хто там такий?
– Та я ж, Хома твій!
– Цур тобі, пек! Мій Хома дома ось, біля бока лежить!
«Що це за лихо? Це мене і прям сатана обморочила. Ану дай знов піду та пощитаю хати скраю».
Пішов і оп'ять щита:
– Оце Грицькова хата, оце Стецькова хата, оце кумина, оце Хомина… Жінко, відчини!
– Та хто там такий?
– Та я ж, Хома твій!
– Та цур тобі, пек! Мій Хома дома, ось біля бока лежить!
«Оце лихо! Що тут казати? Дай піду до кума до Петра та попрошу його, хай мене до хати до моєї доведе». От і пішов. Приходить до хати кума Петра та й кричить:
– Куме, здоров був!
– Здоров! А хто ти такий?
– Та я, Хома, кум твій.
– А, це ти, Хомо?
– Я, куме.
– Чого ж це ти ніччю ходиш?
– Та чого? Вийшов я із хати та й заблудив, та тепер і не знайду ніяк свого двора, так оце прийшов до тебе, щоб ти запоміг моєму горю: вийди, спасибі тобі, та доведи мене до хати.
Той кум Петро вийшов; дивиться на Хому, аж він зовсім роздягнутий, та ще й без штанів.
– Та це ти, куме, босий?
– Та босий!
– Та ще в одній сорочці?
– В одній сорочці.
– А, лишечко! Та ти ж замерзнеш, поки я тебе доведу.
– Так що ж мені казати?
– А от що: сідай мерщій на мене, я тебе довезу.
– Ну й ну!
Ото сів Хома на кума на Петра, та й поїхали вони. Добрались до Хоминої хати; кум Петро зараз під вікно та й гука:
– Кума, здорова була!
– Здоров був! А що ти таке єсть?
– Я Петро, кум твій!
– А що тобі треба, куме?
– Та що? Візьми свого Хому, а то замерзне.
– Що ти, куме, мій Хома дома, ось біля бока лежить; ось озвись, Хомо.
– А хто там такий? – гукнув полюбовник на такий самий голос, як голос Хоми.
Слуха Петро, так-таки як єсть голос Хоми.
– Що ж це воно таке сидить на мені?
– Та то, куме, сатана! Ось полапай його, якщо волохате, так то небезпременно сатана!
Лапнув кум Петро, аж воно волохате… Як кинеться ж тоді Петро від вікна, як хокне з себе Хому та давай тікать.
Біжить та хреститься: «А Господи Cyce Христе, це ж мене сатана осідлала…»
Зоставсь оп'ять Хома босий, в одній сорочці на морозі.
Стояв, стояв, а далі надумавсь та й пішов спати у хлів.
А в хліві лежав бугай; він підібравсь під бугая та й заснув.
Ото чуть стало розвидняться надворі, а жінка