Правда і Кривда: Побутові, моралізаторські казки та притчі. Сборник
каже батько.
– Я оженюся – буде жінка працювати.
Другий син говорить:
– І я оженюся.
А третій:
– Я так само зроблю, як і мої брати.
Але тато працював-працював та й занедужав. Прийшли сини, питають:
– Тату, ти вмираєш, а що нам лишаєш?
А тато бідний був, але мав мудру голову, подумав і каже:
– Діти, шукайте в землі золото.
– А в якому місці ви закопали золото? – питають сини.
– Оцього я вам не скажу, – відповідає батько. – Копайте город, оріть ниву, садіть, обробляйте, збирайте – там і золото знайдете.
Полежав батько трохи та й умер. Прийшла зима, сини переїли все те, що батько настарав, а нового нічого не садили й не сіяли. На другу зиму голодують ліниві сини.
Пішов найстарший брат пари шукати – вернувся з гарбузом, пішов середущий сватати дівчину – не пішла за нього, пішов і наймолодший – ніхто не хоче ледарів. Добули якось до весни, а навесні давай золото шукати. Перекопали весь город – не знайшли золота, засадили картоплею – вродилася їм файна картопля. Пішли ниву копати. Скопали ниву – нема золота, але посіяли яру пшеницю – вродилася пшениця така буйна, така здорова! Помолотили, відвезли зерно до млина, намололи муки, напекли хліба, посідали свій хліб їсти, а наймолодший брат говорить:
– Ой, які ми, брати, дурні! Бачите? Золото уродилося. Добре нам тато казав, аби ми шукали в землі золото!
Брати повставали з-за столу, закасали рукави поза лікті й узялися до роботи. Відтоді земля давала їм золото: родився хліб. Вони дбали, все мали, скоро поженилися. Разом з жінками сходилися й при столі говорили:
– Якби-то наш мудрий батько тепер жив, то і нам би ліпше було.
Заморське яйце
Одного разу, ще в давні часи, жив собі багатий – пристрасний коняр. Як тільки почує про гарного коня, зразу мчить туди, щоб придбати для своєї стайні. Єдина його мрія – мати таких коней, яких ще ні в кого нема. То ж і вештався цілими днями по ярмарках, аби не проґавити доброї нагоди.
От якось цей завзятий коняр приїхав до міста.
Помітив його бідний селянин, який приніс на продаж баклажани. Тоді ще такі овочі були рідкістю. І селянин вирішив покепкувати з багача. Зняв з голови крисаню і низько поклонився:
– Маю для вас, паночку, товар.
Багач зупинився і витріщив очі на рідкісні овочі:
– Чим це ти торгуєш?..
– Торгую я заморськими яйцями, з яких вилупляються лошата. Та такі красиві, яких ні в кого ще нема!
– Ти диви! – здивувався завзятий коняр.
Бачить селянин, що багач не вельми на розум багатий, та й каже:
– Слухайте сюди… Покладете оце яйце в решето, самі сядете на нього і будете сидіти, поки лоша не вилупиться.
– І довго треба на ньому сидіти?..
– Три тижні, не більше.
Почухався в лисину багач:
– А чи не може хтось із слуг на ньому сидіти?..
– Чому ні? Але в такому разі вилупиться лише нікчемна шкапа.
Зітхнув багатій і вибрав якнайбільший баклажан.
– Що просиш за це?
– Сто талярів, ні шеляга менше.
– То