Казки про богатирів та лицарів. Сборник
можна… Заходьте.
Зайшли в палац і сіли за стіл. Старша витязька каже:
– Чи хочеш, молодий королю, напитися вина з моєї чари?
– Хочу.
– Ну, йдіть і занесіть чару вина, – наказала витязька.
Занесли й поклали на стіл. Подивився король – там стільки вина, що він би втопився!
– Хай покуштує мій слуга, – сказав король.
Єруслан підняв чару, поклонився до витязьок і випив до дна – ще й потер у руках чару. Каже:
– Та хіба з такого дають витязям пити? У нас із такого жони свиней поять!
Старша дуже розсердилася. Але спитала мирно:
– А може, молодий король хотів би із моєї гармати вистрелити?
– Чого би ні, хочу, – відповів король.
– Ну, йдіть, сестри, занесіть гармату і кулю.
Коли він побачив, яка то гармата, аж налякався.
– Хай спробує мій слуга, – сказав витязькам.
Єруслан заладував, пальнув і тут же в руках поламав гармату. Каже:
– Ви з такого даєте стріляти? У нас із такого діти горобців б’ють.
Тоді старша каже:
– Може, молодий король хоче на моєму коневі поїздити?
– Хочу.
– Ну, йдіть, сестри, приведіть коня.
Пішли і привели коня за вуздечку. Король нараз бачить, що він і ту вуздечку не зможе підняти.
– Хай спробує слуга.
Єруслан сів на коня, а кінь почав зніматися вгору, як літак. Хлопець його вдарив межи вуха, і кінь одразу здох.
– Та ви такого здохляка витязям даєте? У нас таких коней запрягають у циганський віз.
Каже старша дівка:
– Тепер ще сватання не буде. Я ще вам одну загадку загадаю. Як відгадаєте, тоді зробимо сватання. Я поїду до свого діда, котрий живе у другій державі. Якщо мені молодий король скаже, коли вирушу – о котрій годині, хвилині й секунді, що буду з дідом говорити – о котрій годині, хвилині й секунді, коли буду повертатися – о котрій годині, хвилині, секунді, – то вийду за нього.
Витязі повернулися у своє шатро. Коней пустили пастися, самі полягали. Слабосильний король заснув, а Єруслан Лазарович не спить. О дванадцятій годині ночі чує крик: десь б’ються і сваряться. Він пішов туди. Бачить – то чорти. Каже:
– Що ви робите, на чому б’єтеся?
– На тому, – відказують хлопцеві чорти, – що няньо помер і залишив три речі: шапку-невидимку, чоботи-скороходи і килим-самоліт. І не можемо поділитися. Шапку-невидимку нам не треба, бо нас і так не видно, чоботи-скороходи нам не треба, бо й так можемо швидко ходити. Лиш килим-самоліт не можемо поділити. І через те б’ємося.
– Я вас поділю, – каже Єруслан. – Кину залізну палицю, і котрий швидше принесе, той дістане килим-самоліт, а інші нічого не дістануть.
Кинув палицю, і чорти побігли. Один одного ловить, не пускає, щоб разом добігти. А Єруслан забрав усі три речі, сів на килим-самоліт і вилетів прямо до витязьок на поверх. Там одягнув шапку-невидимку, і його не бачать. Старша збирається до діда. Коли одяглася, взяла свій килим-самоліт і собі записала: «О такій годині, о такій хвилині і секунді рушаю до діда». І Єруслан записав.
Сіла