Країна дурнів: Казки про дурнів. Небилиці. Сборник
багач на решеті тиждень, сидить другий та все прислухається, чи не чути іржання лошати… Минув і третій тиждень – не подає голосу лоша!
«Не обдурив мене той хлоп? – стривожився багач. – Почекаю день-два…»
Але й за три дні не висидів лошати.
Розсердився багач, вхопив овоч, вибіг на город і з усієї сили вдарив ним об землю. А під головкою капусти саме сидів заєць. Сполоханий, він метнувся вбік і щодуху дременув у поле!
А багач подумав, що то і є лоша, та й стрімголов кинувся за ним. Але куцохвостий уже зник з очей.
Багач схопився за голову:
– Такого коника я втратив!
Потім довго никав по всіх ярмарках, сподіваючись зустріти селянина з дивовижними заморськими яйцями. Та марно! Хитрий селянин, видно, намагався не потрапляти вже йому на очі…
Циган, пан і киселиця
Жив собі циган, що не міг наїстися. І голод вічно ходив з ним, як торба з жебраком. Якось пішов циган до своєї куми:
– Що варили, кумо, на обід?
– Варила киселицю.
– Що за киселиця? Ще ніколи такого не їв.
Кума налила миску киселиці, поставила перед ним на стіл. Циган усе вихлебтав, ніби оком кліпнув. Вилизав миску і схопився:
– Біжу додому й скажу жінці, най мені зварить цілий баняк киселиці.
Спішить циган дорогою і, щоб не забути, все повторює: «Киселиця, киселиця…» А надворі саме пішов дощ – всюди таке болото, що ноги загубиш. Циган послизнувся, впав і забув, що говорить. Забідкався:
– Най тебе шляг трафить! Таке смачне слово випало з рота у гидке болото!
Бабрається в болоті, а слова як нема, так нема. На те над’їхав якийсь пан. Зупинив бричку і питає:
– Що ти, цигане, шукаєш?
– Ади, паночку, загубив три кавалки золота.
Пан почув про золото і почав трястися, наче у пропасниці. Зліз із брички й теж почав шукати. Рачкує разом з циганом, місить оте болото, цідить його крізь пальці. Вимастився, як чорт, тільки очі та зуби блищать. Нарешті розсердився й крикнув:
– Ти, дурний цигане, збрехав! Тут ніякого золота нема, бо ми, ади, вже з цього болота зробили киселицю.
– О-о-о, киселиця, киселиця! – затанцював циган у болоті. Схопив те слово в зуби і побіг додому.
Пан стояв, як дурень, і кліпав очима.
Циганська манта
Старий циган із сином дістали десь дорогі чоботи. Пішли за село і оглядають їх. А на бричці їхав пан і спитав:
– Звідки у вас такі файні чоботи?
– Нам дала манта, – відповів старий циган.
– Покажіть мені вашу манту, – попросив пан. – Я заплачу.
– Та ми й задармо покажемо, – говорить старий циган. – Синку, побіжи та принеси. Ти легший від мене.
– Я за цілий день стільки находився, та ще й за мантою так далеко йти, – мало не заплакав циганчук.
Випряг тоді пан коня з брички.
– Сідай, – каже, – та швидко вертайся.
Сів циганчук на коня.
– А вам яку манту принести – малу чи велику? – спитав.
– Велику вибирай, – гукнув пан.
За хлопцем лише закурилося.
Довго