Країна дурнів: Казки про дурнів. Небилиці. Сборник

Країна дурнів: Казки про дурнів. Небилиці - Сборник


Скачать книгу
яйце. Ми свої люди, не будемо рахуватися, я добре заплачу.

      Бідняк подумав, похитав головою:

      – Хотілося мені і на цьому сидіти, аби пару коней мати. Та не можу я відмовити доброму сусідові.

      І викотив з-під постелі велику жовту диню. Багач добре заплатив і побіг з динею додому. Настелив у хліві соломи і висиджує лоша. Жінка почала дорікати:

      – Чи ти здурів, чоловіче? Хто чув таке, аби з дині вилупилося лоша?

      Та багач прогнав її і далі сидів на дині, як квочка на яйцях.

      Було якраз літо, і жінка сердилася, що робота в полі стоїть, а чоловік дармує час. І вона пригрозила:

      – Люди косять, а наша трава пропадає. Так не лише багатство втратимо, а й з голоду помремо.

      Не міг багач переслухати жінки. Взяв косу на плече, а диню в мішок і пішов у поле. Вибрав зручне місце на горбку, сів на диню і вигріває лоша. Приносить жінка обід, а він і раз косою не втяв. Накинулася вона на чоловіка, лає його, ганьбить. Не стерпів багач, кинувся на жінку, щоб ударити. А вона навмисне копнула диню. Диня покотилася з гори і розбилася об пень. З-під пня вискочив переляканий заєць.

      Коли це побачив багач, то мало не заплакав.

      – Видиш, жоно, ще два тижні треба було сидіти, то був би цілий лошук. А так лише півлошати, та й те втекло.

      Багач та хлопець із села Розумовичів

      У великодню суботу ішов із міста бідний хлопець. І наздогнав він багача, що їхав із повною фірою зерна.

      – Де ви були, пане? – спитав хлопець.

      Багачеві полюбилося, що його паном назвали.

      – Возив я пшеницю продавати, – каже він. – Так не було купців. А в тебе, хлопче, може, вже й ноги болять? Сідай, підвезу.

      Сів хлопець, а багач випитує:

      – Та з якого ти села?

      – Із Розумовичів, – відповідає хлопець.

      – Чи не такі розумні люди там живуть, що село Розумовичі називається? – засміявся багач.

      – Для себе розуму мають. А дурням не дають. Бо дурні не знали б, що з розумом робити.

      – Тоді й ти маєш бути мудрий.

      – Мудрий чи ні, а скільки мені треба розуму, стільки маю.

      Незабаром довелося їхати через ріку. Як були посеред води, багач зупинив волів і наказує:

      – Ти з Розумовичів, то злізай із воза і перейди річку своїм розумом.

      – Пане, як мушу злізати, то дозволь хоч рудом пройти поміж воли, – попросив хлопець.

      Багач дозволив. Хлопець пройшов уперед, вийняв з ярма занізку, сів на вола і каже:

      – Бувайте здорові, пане. Дякую за вола.

      Багач почав просити:

      – Хлопче, як я переїду ріку з одним волом? Я лише пожартував з тобою. Вернися, разом поїдемо. Переночуєш у мене, та й гостина буде.

      Повернувся хлопець, запріг вола, і далі рушили. Дома жінка багача нагодувала, а хлопцеві постелила на припічку і голодного спати залишила.

      Уночі багачеві не спалося.

      – Хлопче, – каже він, – ти не вечеряв і, може, дуже голоден?

      – Не вечеряв, – відповідає хлопець. – Та з розумом голоден не буду.

      Подрімав багач, а далі питає:

      – Хто в Розумовичах тепер староста?

      – Був


Скачать книгу