Країна дурнів: Казки про дурнів. Небилиці. Сборник

Країна дурнів: Казки про дурнів. Небилиці - Сборник


Скачать книгу
ходив по селах, дротував розбиті горшки, глечики та інший посуд. Непогано заробляв: за новий горщик йому насипали такий же горщик зерна, за подротований – півгоршка.

      Везе, бувало, Горшкодротар горшки на ринок, весело насвистує та ще й наспівує, щоб люди знали:

      – Горшки на продаж, горшки дротувати!

      Почув якось цар, як дротар наспівує, й дуже сподобалося йому, що той хоч і бідний, та веселий.

      – Чого ти, чоловіче, такий веселий? – питає цар.

      – А чому б мені не радіти, не веселитись, коли я в житті ніякого лиха не знаю?

      – Скажи, чоловіче добрий, чи ти можеш відповісти на таке запитання: що то за лихо, що над усіма лихами лихо?

      – А чому б мені не відповісти? Знаю!

      – Отож я своїм міністрам і загадаю таку загадку, хай попробують відгадати. Тільки ти дивись, нічого їм не кажи, якщо тобі добре не заплатять.

      Скликав цар всіх міністрів до себе:

      – Ви в моїй державі наймудріші люди. Ось я вам загадаю загадку: відгадаєте – будете і далі міністрами, не відгадаєте – ідіть під усі сто вітрів.

      – Загадуй, відгадаємо! – закричали міністри, не давши цареві й договорити. Цар і питає:

      – Що то за лихо, що над усіма лихами лихо?

      Задумалися міністри.

      – Ні, ми так швидко не відгадаємо!

      – Приходьте тоді через три дні.

      – Світлий царю! Три дні для такої загадки – мало! Дай нам бодай два тижні.

      – Хай буде по-вашому! – погодився цар.

      Пішли міністри по всій країні наймудріших людей розпитувати, та ніхто не може загадку розгадати. Зібралися вони через тиждень знову в царя.

      – Ну що, мої славні і мудрі міністри, відгадали?

      – Ще ні! – відповіли в один голос міністри.

      Тим часом до палати залетів знадвору веселий приспів Горшкодротаря:

      – Горшки продаю, горшки дротую!

      – Пресвітлий царю! Дайте такий наказ, який заборонив би всіляким горшкодротарям кричати під царськими вікнами, – каже один із міністрів.

      – Хай собі виспівує, коли він лиха не знає! – відповів на це цар.

      Тут піднявся ще один міністр і каже:

      – А може, він розгадав би загадку?

      – Спробуйте! – відповів цар.

      Наступного дня найстарший міністр відшукав у місті Горшкодротаря.

      – Послухай, Горшкодротарю! Відгадай загадку!

      – Яку?

      – Що то за лихо, що над усіма лихами лихо?

      – Я й не такі загадки відгадував, а над цією й думати нічого!

      Міністр аж очі витріщив.

      – Тобі, може, й дурниця, а я вже тиждень ходжу поміж мудрих людей, звідуюся, й ніхто мені не може допомогти відгадати.

      – Даси сто золотих – відгадаю! – мовив Горшкодротар.

      Бачить міністр, що Горшкодротар не жартує, виплатив сто червінців.

      Горшкодротар і каже:

      – Хіба може бути більше лихо, як злі сусіди? Це перше лихо на білому світі!

      З цим і пішов міністр до царя. По дорозі зустрічає другого міністра. Той питає:

      – А що, відгадав Горшкодротар?

      – Аякже, відгадав за сто золотих!

      – Хай він провалиться, той Горшкодротар, – мовив другий міністр. – Щоб я йому сто золотих платив!

      Та хоч і розізлився на Горшкодротаря, все ж хотілося йому залишитися міністром. Довелося піти до Горшкодротаря, поклонитися:

      – Скажи мені, що то на світі за лихо, що над усіма лихами лихо?

      – Плати сто золотих, скажу.

      – Чи не багато це?

      – Думаю, що ні!

      Виплатив міністр сто золотих і чекає.

      – Немає в світі гіршого лиха, як лиха жінка!

      Прийшов до Горшкодротаря і третій міністр. І не тільки не поклонився, а набундючився й каже:

      – Ей, ти, Горшкодротарю, що то за лихо, що над усіма лихами лихо?

      – Плати сто золотих, скажу.

      – А ти хіба не бачиш, що я міністр? Я в царя права рука, тому мені всі повинні безплатно відповідати!

      – Бідному чоловікові і за спасибі відгадав би, а тобі не скажу. Коли ти міністр, то маєш чим заплатити.

      Розізлився міністр на Горшкодротаря й пригрозив:

      – Ти, сякий-такий, знаєш, що я можу тебе розорити?

      А Горшкодротар йому:

      – Воно й видно, що ти і торбу взяв би від жебрака.

      – Бачу, що з тобою не дійти до кінця. Даю тобі п’ятдесят золотих! Досить з тебе!

      – Я за п’ятдесят і рота не розкрию!

      Пішов розлючений міністр, так ні до чого й не договорившись.

      На другий день прийшов знову:

      – Ну що, дійшов до розуму? Береш п’ятдесят золотих?

      – Ні, не беру!

      – На вже, на! – шпурнув


Скачать книгу