Країна дурнів: Казки про дурнів. Небилиці. Сборник

Країна дурнів: Казки про дурнів. Небилиці - Сборник


Скачать книгу
біс би тебе взяв! Та я через тебе теля запропастив! Ах ти, шахраю! Нащо лишив чоботи?..

      Багачі, похнюпившись, поїхали додому. І люди склали про них казку, яку я вам, ади, розповів.

      Дурні багачки

      В одному селі жив чоловік, що називався Пригодою. У нього все йшло шкереберть. Не було ніколи чистої години, бо його жінка замість язика мала бритву в роті.

      Продав вола, а жінка нарікає:

      – Ти такий нездалий, що тебе обдурили! У голові в тебе, як у дрантивім решеті.

      Чоловік розсердився:

      – Говориш, як з гарячки! Сама б не потрафила й гусака продати.

      – Хто, я? Не бреши, бо як піду на ярмарок, то тобі облупиться від сорому лице. Будеш знати, що таке твоя жінка.

      Настав ярмарковий день. Жінка вбрала новий кожух, взяла гусака під пахву і подалася до міста. Здибала якогось чоловічка й питає його:

      – Як платяться тепер такі гусаки, як оцей?

      Чоловік потримав гусака в руках і відповів:

      – Можна продати за одного ринського, дванадцять шусток.

      Тоді було так, що один ринський складався з дванадцяти шусток.

      Жінка прийшла з гусаком на ярмарок. Покупці питають:

      – Скільки хочете за гусака?

      – Одного ринського, дванадцять шусток.

      Їй дають ринського, а вона каже:

      – Дайте дванадцять шусток.

      Дають дванадцять шусток, а вона:

      – Дайте ринського.

      Покупці зрозуміли, що жінка в рахунках – ні бе, ні ме, ні кукуріку. Підійшов один шахрай у дрантивих лахманах.

      – Нате ринського, а дванадцять шусток зараз принесу. Аби знати, кому маю заплатити гроші, дайте мені ваш кожух, а я лишу вам лапсердак.

      Жінка погодилася. Дала шахраєві гусака, новий кожух і одягла його дрантивий лахман.

      Шахрай радий, що стільки придбав за одного ринського, і відразу ніби крізь землю провалився. Жінка чекала, чекала та й пішла додому в дрантивому лахмані. Чоловік ледве впізнав її.

      – Що сталося, жінко?

      Вона розповіла, як ярмаркувала.

      – Видиш, жінко, ти ляпала язиком, як по воді батогом, що продаси гусака ліпше, аніж я вола. Піду світ за очі. Якщо знайду дурнішу від тебе, то вернусь, а як розумнішу, залишуся у неї.

      Чоловік подався у широкий світ. Довго йшов, аж зголоднів. У одному селі зайшов до багача. Вдома була тільки господиня.

      – Сідайте, добрий чоловіче, – привітала гостя. – Скажіть, хто ви є і куди йдете.

      – Я Пригода. Мандрую собі світом і правду ділю між людьми.

      – Йой, ми вас чекали! – І жінка дістала з-за образів хустину з великим ґудзом. Розв’язала й виклала Пригоді купу грошей. – Це ми з чоловіком за багато років назбирали. Він казав, що колись має прийти до нас пригода, і журився, аби були гроші на той час.

      Пригода подякував ґаздині за гроші, попросив окраєць хліба, кавалок солонини і подався у дорогу далі.

      Увечері вернувся багач з лісу. Жінка весела й задоволена:

      – У нас був Пригода. Дала-м йому ті гроші, що ми наскладали.

      Багач сторопів.

      – Ми ж складали гроші для такої пригоди, як слабість, пошесть, засуха, старість, смерть…

      – А я звідки знала? – сердилася


Скачать книгу