Країна дурнів: Казки про дурнів. Небилиці. Сборник

Країна дурнів: Казки про дурнів. Небилиці - Сборник


Скачать книгу
роби, як сам знаєш!

      Бачить міністр, що немає порятунку, впрігся до візка і везе Горшкодротаря разом з його горшками. Той сидить наверху й на весь голос приспівує:

      – Горшки, кому горшки? Горшки дротувати!

      – Та ти хоч не кричи! – просить міністр. – Дам тисячу золотих, тільки замовкни.

      Та Горшкодротар не слухає, усе наспівує. На його голос вийшов цар з двома міністрами. Бачить – третій міністр тягне візка, а на візку горшки і Горшкодротар сидить, приспівує. Махнув цар рукою, щоб зупинився.

      – Хто тебе везе? – питає Горшкодротаря.

      – Дурна голова! Гіршого лиха й не знайти, це вже дійсно лихо над лихами!

      Цар покликав до себе Горшкодротаря й міністра: – Віднині будеш ти, Горшкодротарю, міністром, а цей хай ліпить горшки і дротує їх.

      Багач, що народив теля

      Жив-був багач Амбросій, що мав великий смак до їжі. Був такий череватий, що своїх колін уже не бачив. А в тому ж селі жив бідний хлоп Лесько, сміхар на весь світ. Бувало, як щось скаже, то люди рачки лазять від сміху.

      Якось Лесько здибався з Амбросієм, зміряв його очима від голови до ніг і ткнув пальцем у товстий живіт:

      – Ти за тиждень народиш теля!

      – Жартуєш, Леську…

      – Ні, бігме.

      Прийшов Амбросій додому, та такий сумний, ніби його десь обікрали. Говорить до жінки:

      – Сказав Лесько, що через тиждень народжу теля.

      – Це може бути, чоловіче.

      Багач із багачкою зажурилися. Люди ж сміятимуться з них, не дадуть дороги перейти: ади, Амбросій, що теля вродив!

      Жінка побідкалася й каже:

      – Іди, Амбросію, геть від хати. Тікай у ліси, аби ніхто нічого не бачив.

      – Добре, піду.

      Багач встав удосвіта, поклав хліба й солонини в торбу, вирушив у дорогу. Блукав лісами-нетрями, ховався в ярах, спав у норах. Шість днів так ним носило, аж підошви вже повідпадали. Сьомого дня знайшов на галяві цісарський карабін і чоботи, в яких ще були ноги.

      «Ади, – подумав багачисько, – вовки з’їли шандаря. Та буду мати чоботи!»

      Узяв чоботи в торбу й пішов далі.

      Настала ніч. Край лісу надибав на хату. Постукав у шибку:

      – Пустіть заночувати!

      Господар питає:

      – А ти хто будеш?

      – Подорожній.

      – Куди йдеш?

      – До Коломиї корову купувати.

      – Заходь.

      Йому дали вечеряти, а потім постелили коло припічка, щоб не змерз. Багач позіхнув і придушив кота. Так хропів, аж пси за вікном гавкали.

      А тієї ночі у господаря вположилася корова. Щоб телятко зігрілося трохи, внесли його до хати. Воно стало помалу ходити. Над ранок уздріло босі ноги Амбросія і почало лизати. Багач з того прокинувся й витріщився на нього.

      «Ади, яку теличку я народив», – подумав. Схопився за живіт і вибіг із хати – ніби його хтось вимів. Так тікав, що мало п’яти не загубив.

      Телятко знайшло торбу, з якої стирчали шандареві чоботи, і взялося лизати халяви.

      Ґаздиня, як побачила, що телятко лиже чоботи з ногами, сплеснула в долоні й закричала не своїм голосом:

      – Уставай, чоловіче, бо наше теля з’їло подорожнього!

      Господар


Скачать книгу