Країна дурнів: Казки про дурнів. Небилиці. Сборник

Країна дурнів: Казки про дурнів. Небилиці - Сборник


Скачать книгу
У мене не такії ґазди були, а жоден не ошукав ані змудрував. Як мене твій Іван змудрує, то дам тобі сотку.

      – А як не змудрує, – каже орендар, – то я панові дам свою сотку.

      – Ану, припровадь того Івана до мене, – каже пан орендареві.

      Приходить Іван. Поцілував пана в руку та й каже:

      – Берімо, пане, собі по коневі і їдьмо в світ оба.

      Та й сів пан на білого коня, а Іван на чорного. Їдуть, їдуть, нема села, вже ніч, треба ночувати. Аж приїхали в ліс. Пан запитує:

      – Ну, хто буде пасти коні?

      – Пан буде пасти, – каже Іван.

      – Чому? – пан на те. – Най би Іван пас, не я.

      – Ні, я не буду пасти, – каже Іван. – Мій кінь чорний, і ліс чорний, його вовк не уздрить. А панів кінь білий, то його вовк уздрить і з’їсть.

      «Що ж робити? Треба пасти», – каже собі пан. Іван ліг спати, а пан завертає коні та й пасе. Настав день, посідали вони на коней і їдуть.

      Але їдуть, їдуть, в’їхали до лісу, виїхали з лісу і знову в ліс заїхали на другу ніч, у ліс березовий. Тоді пан каже:

      – Чуєш ти, Іване, дай мені твого чорного коня, я тобі дам білого.

      – Добре, – каже Іван.

      – Ну, Іване, я пас тамтої ночі, тепер ти паси сеї ночі, бо я хочу спати.

      – А що ж мені до того? Я маю білого коня та й ліс білий, вовк його не буде видіти, а панів кінь чорний, то його вовк уздрить і з’їсть.

      Мусить пан і сеї ночі пасти.

      Пан пас, а як зобачив, що Іван заснув, то зайшов й Іванового коня зарізав. Іван виспався, а коли встав і побачив, що його кінь зарізаний, взяв і панового коня зарізав. Пан пробудився аж удень та й каже:

      – Пора, Іване, їхати.

      – Не знати, пане, – каже Іван, – на чому будемо їхати, бо нема коней, звір подушив.

      Взяли сідла на плечі й рушили пішки. Приходять до одного села і просяться на ніч, та ніхто не хоче їх прийняти. Пішли вони до двора, і їх там прийняли. Взяли пана до покою на вечерю, а Івана до пекарні. Іван повечеряв у пекарні, але ще був трохи голоден. А пан добре повечеряв у покою межи панами, але каже:

      – Я буду спати лишень там, де мій Іван спить, бо боюся, щоби він не лишив мене з компанії.

      І дали їм таку станцію, де були поскладані горшки з молоком. Пан ліг і заснув. А Іван устав, з кожного горшка сметану з’їв. А в той горнець, що призначений був на сметанку, накришив хліба; свого пана понамащував сметаною по голові, по тварі, а сам ліг спати. Встає рано ключниця сметанку збирати, а сметанки нема. Вона тоді наробила крику, що пан з кожного горшка поз’їдав сметану. І дають про те знати до того пана, що його був двір. А той пан каже:

      – То не може бути, щоб пан збиткував, то, певне, Іван з’їв сметану.

      Приводять їх обох до пана. Пан дивиться, Іван чистий, а його пан обгльопаний сметаною. Пан домовий звелів Івана й Іванового пана вибити і вигнати за браму (Івана менше били, а його пана більше).

      Ідуть вони, вже додому вертаються. Та Іван іде скачучи, а пан іде плачучи. Іван іде та збирає по дорозі згублене пір’я. А пан запитує:

      – Нащо ти, Іване, збираєш?

      – Буду собі крила робити, – каже Іван, – й буду додому летіти.

      А пан зачав і собі пір’я збирати, каже:

      – Я теж буду летіти, я тебе не лишуся.

      Назбирали


Скачать книгу