Чуття і чутливість. Джейн Остин
вечір, і Маргарет якийсь час залишалася з ними у вітальні одна, і ось тоді-то вона отримала змогу побачити дещо, про що урочисто повідала вранці старшій сестрі.
– Ох, Елінор! – вигукнула вона. – Я розповім тобі про Маріанну такий секрет! Я знаю, вона незабаром вийде заміж за містера Віллоубі!
– Ти це казала, – зауважила Елінор, – мало не щодня відтоді, як вони познайомилися на Англіканському пагорбі. І, здається, вони і тижня знайомі не були, як ти сповістила, що Маріанна носить на шиї медальйон з його портретом. Щоправда, портрет виявився мініатюрою нашого двоюрідного діда.
– Але ж тепер зовсім інша річ! Звичайно, вони одружаться дуже скоро, адже він має її локон!
– Ой, Маргарет! А раптом це локон його двоюрідного дідуся?
– Та ні, Елінор! Зовсім не дідуся, а Маріаннин. Хіба я можу помилитися? Я ж на власні очі бачила, як він його відрізував. Учора увечері, після чаю, коли ви з мамою вийшли, вони почали шепотітися страшенно швидко, і він неначе її умовляв. А потім узяв її ножиці і відстриг довге пасмо – у неї ж бо волосся було розпущене по плечах. А потім поцілував пасмо, загорнув у білий аркуш і сховав у гаманець.
Такі подробиці, перелічені з такою впевненістю, не могли не переконати Елінор, до того ж вони лише підтверджували все, що бачила і чула вона сама.
Але в інших випадках проникливість Маргарет докучала старшій сестрі значно більше. Коли місіс Дженнінгс якось увечері в Бартон-парку почала доскіпуватися, кому з молодих людей особливо симпатизує Елінор, – місіс Дженнінгс уже давно кортіло вивідати це, – Маргарет подивилася на сестру і відповіла:
– А можна я не скажу, Елінор?
Звісно, всі розреготалися, і Елінор змусила себе сміятися разом із усіма. Але робила вона це через силу. Вона не мала сумніву, кого має на увазі Маргарет, і відчувала, що не витримає, якщо його ім’я стане постійною поживою для прискіпливих жартів місіс Дженнінгс.
Маріанна співчувала їй усім серцем, але тільки погіршила становище, коли, вся червона, сказала Маргарет сердито:
– Не забудь, що всілякі здогадки висловлювати вголос недозволено!
– Це не здогадки, – відповіла Маргарет. – Ти ж мені сама сказала!
Товариство ще більше розвеселилося, і Маргарет влаштували справжній допит.
– Ох, міс Маргарет! Нумо розкажіть нам усе! – благала місіс Дженнінгс. – Назвіть ім’я цього щасливця!
– Не можу, пані. Але я дуже добре знаю його ім’я. І знаю, де він мешкає.
– Авжеж! Ми здогадуємося, де він мешкає. У власному будинку в Норленді, звичайно ж. Гадаю, він – другий парафіяльний священик.
– Ні, він не священик. Він не має жодної з професій.
– Маргарет! – гаряче втрутилася Маріанна. – Ти чудово знаєш, що все це – твої вигадки, і такої людини взагалі не існує.
– Ну, то значить, що він нещодавно помер, Маріанно, бо я певна, що раніше він існував, і прізвище його починається на «еф».
У цю мить леді Мідлтон зауважила,