Чуття і чутливість. Джейн Остин
із деяким збентеженням додав, що гостював у знайомих в околицях Плімута.
– А чи давно ви були в Сассексі? – спитала Елінор.
– Десь місяць тому я заїжджав до Норленда.
– І як же виглядає наш милий Норленд? – скрикнула Маріанна.
– Наш милий Норленд, – сказала Елінор, – напевно, виглядає так само, як і завжди о цій порі року. Ліси і стежки густо всипані опалим листям.
– О! – вигукнула Маріанна. – З яким захопленням, бувало, я спостерігала, як воно облітає! Як я насолоджувалася, коли вітер закручував їх вихорами довкола мене під час прогулянок! Які почуття будили і вони, і осінь, і саме повітря! А тепер там нікому милуватися ним. У ньому вбачають тільки непотрібне сміття, поспішають вимести його, сховати подалі від очей!
– Бо не всі, – зауважила Елінор, – поділяють твою пристрасть до сухого листя.
– Так, люди нечасто поділяють мої почуття, нечасто їх розуміють. Але іноді… – Тут вона поринула в задуму, але невдовзі оговталася і продовжувала: – Погляньте, Едварде, – почала вона, вказуючи на пейзаж перед ними, – ось Бартонська долина. Погляньте, чи зостанетесь ви незворушні, якщо зумієте? Погляньте на ці пагорби. Чи доводилося вам бачити що-небудь подібне? Зліва серед цих гаїв і насаджень лежить Бартон-парк. Звідси видно невелику частину будинку. А ген там, за найвіддаленішим і найвеличнішим пагорбом ховається наш котедж.
– Місцевість тут дуже мальовнича, – відповів Едвард, – але взимку долина, мабуть, утопає в багнюці.
– Як можете ви згадувати про багнюку, бачачи перед собою таку красу!
– Тому лише, – відповів він із посмішкою, – що бачу перед собою вельми брудний путівець.
– Дивно! – стиха сказала Маріанна сама собі.
– А як ваші нові знайомі? Мідлтони – приємні люди?
– Ой, ні! – відповіла Маріанна. – Нам так з ними не пощастило!
– Маріанно! – з докором вигукнула її сестра. – Соромся! Це дуже достойні люди, містер Феррар і вони ставляться до нас дуже приязно. Невже ти забула, Маріанно, скільки приємних днів ми провели дякуючи їм?
– Ні, не забула, – неголосно відповіла Маріанна, – як і не забула про всі болісні хвилини.
Елінор пропустила її слова повз вуха і постаралася розважити гостя розмовою про їхнє нове житло, про його розташування та інше, іноді добиваючись від нього ввічливих запитань і зауважень. Його холодність і стриманість завдавали їй болю, викликали досаду і навіть роздратування. Але, вирішивши виходити тільки з минулого, а не з теперішнього часу, вона нічим не виказала того, що відчувала, і трималася з ним так, як, на її думку, вимагав той факт, що вони – родичі.
Розділ 17
Місіс Дешвуд здивувалася лише на мить: вона вважала, що ніщо природніше за його приїзд у Бартон трапитися не могло, і не скупилася на радісні вигуки і привітання. Ніяка соромливість, холодність і стриманість не встояла б проти такого ласкавого прийому (а вони покинули його ще до того, як він переступив поріг котеджу),