Чуття і чутливість. Джейн Остин

Чуття і чутливість - Джейн Остин


Скачать книгу
бо я вимушений відмовитися від вашого запрошення. Нині вранці місіс Сміт вдалася до влади, яку багатство має над бідними, залежними родичами, і дала мені невідкладне доручення до Лондона. Мене щойно відправили в дорогу; я попрощався з Алленхемом і, щоби втішити себе, заїхав попрощатися з вами.

      – До Лондона! І саме сьогодні вранці?

      – Так, майже невідкладно.

      – Який жаль! Але місіс Сміт ви, зрозуміло, відмовити не можете. І, сподіваюся, її доручення розлучить нас з вами ненадовго.

      Відповідаючи, він почервонів.

      – Дякую за вашу доброту. Але повернутися в Девоншир відразу я не зможу. У місіс Сміт я гостюю не частіше одного разу на рік.

      – А що – окрім місіс Сміт, у вас тут друзів немає? І окрім Алленхема, вас ніде в тутешніх краях не приймуть? Соромтеся, Віллоубі! Щоб гостювати у нас, вам не потрібне ніяке запрошення!

      Він почервонів іще сильніше, похнюпився і тільки й сказав:

      – Ви такі добрі до мене…

      Місіс Дешвуд з подивом подивилася на Елінор, яка була здивована не менше. Кілька секунд панувало мовчання. Його перервала місіс Дешвуд.

      – Можу лише додати, милий Віллоубі, що в Бартон Котеджі вам завжди раді. Я не наполягатиму, щоб ви повернулися відразу ж, оскільки лише ви одні можете судити, як подивилася б на це місіс Сміт. З цього приводу я не збираюся ставити під сумнів ані ваш намір їхати, ані необхідність цієї поїздки.

      – Мої справи нині, – знічено відповів Віллоубі, – є такими, що… що… боюся… я не зможу тішити себе надією…

      Він замовк. Від подиву місіс Дешвуд не могла вимовити ані слова, і запало нове мовчання. Цього разу першим заговорив Віллоубі.

      – Не варто отак баритися з від’їздом, бо це нерозумно, – вимовив він з легкою посмішкою. – Не буду розтягувати свої страждання, залишаючись серед друзів, чиїм товариством мені вже не дано насолоджуватися.

      Потім він квапливо попрощався з ними і вийшов з вітальні.

      Вони побачили, як він вскочив у кабріолет і через мить зник за поворотом.

      Місіс Дешвуд, надто збентежена, щоб говорити, відразу ж пішла до себе, аби наодинці вдатися до занепокоєних роздумів, які викликав цей несподіваний від’їзд. Елінор була стривожена аніскільки не менше, коли не більше. Вона перебирала в пам’яті їхню розмову з подивом і хвилюванням. Поведінка Віллоубі, коли він прощався з ними, його зніяковілість, удавана жартівливість і, головне, те, що запрошення її матері він вислухав без щонайменшої радості, неохоче, протиприродно закоханому, неприродно для нього, – усе це викликало у неї глибокі побоювання. То вона починала боятися, що він ніколи не мав серйозних намірів, то схилялася до думки, що між ним і її сестрою відбулася бурхлива сварка. Тоді ставало зрозуміло, чому Маріанна вибігла з вітальні в такому розпачі, хоча, з іншого боку, любов Маріанни до нього була такою, що сварка між ними, навіть дріб’язкова, здавалася зовсім неймовірною.

      Та хоч якими були обставини їхньої розлуки, горе її сестри сумнівів не залишало, і Елінор з ніжним співчуттям


Скачать книгу