Морські казки: Казки про мелюзину і морських людей. Сборник
лягай спати, я тобі постараюся помогти.
Тоді пішов він і ліг спати, а вона пізно вночі вилітає, знову й знову требує дияволів. Налетіло їх стільки, що не можна!
– Чого, – кажуть, – панно, нас потребуєш?
– Потребую, – каже, – постарайтесь за ніч зорати поле, засіяти пшеницю, щоб вона за ніч уродила, щоб ви її зжали, склали у копи, знайшли купця, продали і принесли мені гроші, ще щоб ви мені сказали, скільки кіп буде, щоб тії копи поколотили і сказали, скільки копа дає і щоб принесли мені на пробу пшениці. Про мене хоч готової нарвіть і плац усадіть.
– Добре, – кажуть, – панно, постараємося для тебе.
Зробили все, як їм казала панянка.
Вона його будить:
– Ну, вставай, – каже, – неси батькові – потіш його. Не проговорися, що то я зробила.
Приносить той пшеницю. Змій ще спав.
– Уставай, – каже, – пане, маємо тисячу кіп.
– Почому вона видає?
– По півтора корця.
– Добре, – каже той, – коли ти теє зробив, іди ти тепер спати, а увечері приходи.
А кожну ніч він кладе йому по триста талярів.
– Як до кінця дослужиш, – каже, – то всі гроші забереш, а як же ні, то мій меч, а твоя голова з плеч.
Той і каже:
– Пане, не на те я йшов, не на твій меч, а на те, щоб старатися, щоб ти мені заплатив.
Приходить змій увечері до хлопця.
– Бач, – каже, – ту ниву? Щоб ти мені викопав ріку, висипав береги, щоб вода була, щоб млин був на шість каменів, щоб, пшеницю змолотивши, змолов, за ніч булок напік і щоб на снідання приніс, щоб було до чаю.
Тоді йде той до панянки уночі і плаче.
– А чого ж ти плачеш?
– Як же мені, – каже, – не плакати, коли не знаю, що робити.
– Не журися, Петрусю, – каже панянка, – я для тебе все постараюсь.
Пізно вночі потребує вона знову дияволів і каже їм:
– Так і так, – каже, – зробіть мені те, що я вам скажу. Постарайтесь за ніч викопати ріку, щоб вода була, млин щоб був на шість каменів. Щоб пшениці намололи, напекли булок і до чаю мені раненько принесли.
– Добре, – кажуть, – будемо старатися, панно.
От вони у одного обивателя млина взяли, викопали сажалку, намололи пшениці, напекли булок і ще вночі приносять до тої панянки. Будить вона того й каже:
– Вставай, неси до батька булки.
От уранці змій просинається, а хлопець приносить йому булки.
– Ну, – питає пан, – що ж, ти напік булок?
– Напік, – каже.
– Не може бути!
– Як, не може бути?
– Ну, тоді попробуй сам, може, ти мені яку трутизну приніс?
– Нащо ж мені пан відказує, що я трутизну приніс?
– А хіба ж я знаю, що ти уночі робив?
– Я, – каже, – стараюся, що ти мені розказуєш.
Бере той хлопець булку і з'їв.
– Ну, тепер, пане, дай мені пляшку вина.
Випив пляшку вина.
– Ну, я тепер ще кращого розуму набрався, що звелиш, буду робити.
– Але, малий, непремінно хтось тобі помагає!
– Ні, – каже, – ніхто, я сам стараюся.
– Ну, гляди