Морські казки: Казки про мелюзину і морських людей. Сборник
панно, постараємося.
Полетіли. Тоді сад той вони викрали у якогось поміщика. Уродило те все, і приносить він тому панові на снідання.
– А що, – каже, – зробив?
– Зробив, – каже.
– І фрукти приніс?
– Приніс.
– А ну, – каже, – покуштуй сам перше, а то, може, ти яку трутизну там приніс.
Їсть той хлопець і пан покуштував.
– Ну, – каже, – іди ж тепер віддихати, увечері я знову тобі загадку загадаю.
От той пішов і ліг на кухні спати. Виспався, а увечері приходить до пана на диспозицію.
– Ну, що ж, малий, прийшов?
– Прийшов, пане, – каже той.
– А що ж, малий, з нами буде?
– Що звелиш, то я мушу те зробити.
– Я хочу, щоб ти на ніч пішов у ліс на варту. Що буде летіти чи бігти, чи то кінь, чи птах, чи змій, щоб ти мені піймав.
Дав йому рушницю, і пішов той на варту у пушу. Стоїть. Летить змій з трьома головами та просто навпроти нього. Петрусь його ловить, а він почав його бити, драти, пекти. Петрусь і впустив. Тоді прилітає тая панянка, бо вона знає всякі промисли його.
– А, – каже, – Петрусю, що ти зробив? Чом ти не держав?
– А коли, – каже, – я не зміг потвору вдержати, бо пече таким огнем пекельним, пече, дере!
– А, – каже, – то був мій батько.
– А чорт його знав, що то твій батько!
– Ну, – каже, – гляди ж, буде летіти брат мій старший з двома головами, то вдержи…
– Як так буде пекти, як твій батько, то я не вдержу.
– Е, – каже, – держи, а то буде зле!
Тоді летить той до нього просто, пече його, б'є, дере його… Упустив.
Прилітає знову та панянка.
– Е, – каже, – що ти наробив? Нащо ти упустив?
– А як же його вдержати, коли так дуже пече!
– Тепер, – каже, – буде йти стара мати у жіночому стані, у простому, то гляди ж, держи її, що б вона не робила – держи.
От іде стара біля нього і каже:
– Добрий вечір тобі, малий.
– Здорова була, бабо. А за чим ти, бабо, у такій порі у лісі ходиш?
– Була, – каже, – у людей на весіллі, запізнилася, та упилася, та йду.
– Ну, бабо, стій, бо я тебе не пущу.
– Е, синочку, що я тобі зробила?
– Ні, – каже, – не можна, я на те на варті стою, не повинен нікого пропустити.
Та баба пробоєм йде. Він її за коси і давай дрюком бити.
– А, синочку, глянь на Бога, чи у тебе руки зведуться на мене, на таку стару жінку? Може, й у тебе матка є стара.
Йому серце скрутилося – він і пустив. Знову прилітає панянка.
– Що ти, Петрусю, наробив? Нащо ти її упустив? Я ж тобі казала, щоб ти держав.
– Як же мені її було не пускати, коли вона така стара, так жалібно просилася?
– Ну, гляди ж, тепер буде летіти менший брат мій, він буде летіти конем, з сідлом зі всім: ти держи, не пускай, чи буде він перекидатися ведмедем, чи чим, а ти держи, що в руках стане, то принось, бо це буде у послідній раз. А то батько догадається, що я тобі помагаю, і вже кінець буде з нами.
Летить той огир (жеребець) карий на нього