Пригоди бравого вояка Швейка. Ярослав Гашек
хоч ти сказись. Таких систем чимало. Але на пана ерцгерцога придбали, напевно, щось ліпше, й голову закладаю, пані Міллерова, що той, хто це зробив, добре на таке причепурився. Бо, знаєте, стріляти у пана ерцгерцога – неабияка праця. Це вам не браконьєрові стріляти в лісничого. Тут уся справа в тому, як до нього добратись. В якомусь лахмітті до такого пана і не посувайся. Тут треба йти в циліндрі, щоб вас поліцай загодя не цапнув.
– Та воно тих напасників, кажуть, було там чимало[9], паночку.
– Про це й говорити годі, пані Міллерова, – сказав Швейк, закінчуючи розтирати коліно, – якби ви хотіли вбити пана ерцгерцога або найяснішого нашого цісаря, то напевне б із кимсь порадились. Більше людей – більше розуму. Цей порадить одне, той інше, й справа вийде, як співається в нашому гімні. Головне, аби не проґавити миті, коли такий пан повз вас проїде. Ось, наприклад, ви, мабуть, пам’ятаєте того пана Луккені, що проштрикнув терпугом нашу небіжчицю Єлизавету[10]? Він же прогулювався з нею, от і вірте після цього комусь; відтоді жодна імператриця не ходить на прогулянку. І подібне чекає ще не на одного. Ось побачите, пані Міллерова, доберуться вони ще й до російського царя й цариці, а можливо, боронь Боже, і до найяснішого нашого цісаря, коли вже почин зробили з тим його дядьком[11]. У старого ворогів до біса. Куди більше, ніж у того Фердинанда. Оце якось один панок у шинку розповідав: прийде, каже, час, і ті цісарі скапуватимуть, як свічки, один по одному; їх, каже, й державна прокуратура не врятує. Потім виявилось, що той пан не мав чим заплатити, й шинкар мусив покликати поліцая. А він як затопить шинкареві в пику раз, а поліцаєві аж двічі. І його відвезли в поліційному кошику, щоб прочумався. Го-го, пані Міллерова, діються нині речі, скажу я вам. Це ще одна втрата для Австрії. Коли я був на військовій службі, один піхотинець застрелив капітана. Зарядив гвинтівку й пішов у канцелярію. Там йому сказали: тобі, мовляв, нема чого тут робити. А він своє та своє: хочу, каже, говорити з паном капітаном. Капітан вийшов до нього й тут же вліпив йому казармений арешт, а той підняв гвинтівку й пальнув капітанові просто в серце. Куля вилетіла крізь спину та ще й шкоди наробила в канцелярії: розбила пляшку чорнила, а воно облило службові папери.
– І що потім сталося з тим солдатиком? – спитала пані Міллерова згодом, коли Швейк уже одягався.
– Повісився на підтяжках, – відповів Швейк, чистячи свого котелка. – А ті підтяжки навіть не його були. Він позичив їх у тюремного наглядача, мовляв, у нього штани спадають. Що ж він, дурний був чекати, доки його розстріляють? Не дивуйтеся, пані Міллерова, в такому становищі кожному голова обертом піде. Наглядача за це розжалували й припаяли йому шість місяців. Але він їх не відсидів. Утік до Швейцарії й зробився там проповідником у якійсь секті. Тепер чесних людей обмаль, пані Міллерова. Гадаю, що й пан ерцгерцог Фердинанд у тому Сараєві не розчовпав, що воно за пташка той, хто в нього стріляв. Побачив цього панка і, певно, подумав: «Це, мабуть, порядна людина, якщо вітає мене». А панок тим часом його й бацнув. Всадив одну кулю чи кілька?
– Газети,
Та воно тих напасників, кажуть, було там чимало… – В замаху брало участь принаймні 7 змовників. Перша спроба виявилась невдалою (бомбою Н. Кабріновича було поранено офіцера охорони). Фердинанда було вбито, коли автомобіль звернув на вулицю, де Принціп чекав на своїх товаришів. Безпеку Ф. в Сараєво було організовано вкрай погано. Щоб уникнути занадто пишного прийому Ф. (а відтак гніву імператора), на його охорону було виділено лише 120 поліцейських. На шляху слідування Ф. було розставлено дуже мало солдатів. Сам шлях було обрано невдало (вузькі, незручні для маневру вулички).
…пам’ятаєте того пана Луккені, що проштрикнув терпугом нашу небіжчицю Єлизавету? – Луїджі Луккені – член руху анархістів. 10 вересня 1898 p. у Женеві вбив австрійську цісарівну Єлизавету Баварську – дружину Франца Йосифа І. Ч. Ломброзо наводив фотографію Луккені як одне із підтверджень своєї теорії (див. прим. до с. 39).
…а можливо, боронь Боже, і до найяснішого нашого цісаря, коли вже почин зробили з тим його дядьком. – Швейк знову помиляється. Фердинанд був племінником Франца Йосифа І, а не дядьком.