Пригоди бравого вояка Швейка. Ярослав Гашек
кожного замаху словами:
– Ідея замаху така ж проста, як «колумбове яйце».
– Так само як те, що вас чекає панкрацька тюрма, – доповнив його висновок комісар поліції на допиті.
Третій змовник був головою добродійного товариства «Доброміл» у Годковічках. Того дня, коли стався замах, «Доброміл» влаштував у парку гуляння з музикою. Прийшов жандармський вахмістр і попросив присутніх розійтися, бо, мовляв, Австрія в жалобі, на що голова «Добромілу» добродушно відповів:
– Зачекайте хвилинку, хай дограють до кінця «Гей, слов’яни».[28]
Тепер він сидів з похнюпленою головою й нарікав:
– У серпні переобиратимуть правління, і коли я доти не повернуся додому, може статися, що мене не оберуть. А мене вже десятий раз обирають головою. Я цієї ганьби не переживу.
Дивну штуку втнув небіжчик Фердинанд четвертому заарештованому, людині бездоганної вдачі й незаплямованої репутації. Цілі два дні він уникав будь-яких розмов про Фердинанда й раптом увечері в кафе за «мар’яжем», б’ючи трефового короля козирною бубновою сімкою, сказав:
– Сім кульок, як у Сараєві.[29]
П’ятий, котрого, як він сам засвідчив, посадили «через те вбивство пана ерцгерцога в Сараєві», ще й сьогодні мав наїжене від жаху волосся та бороду й тим дуже скидався на кошлатого пінчера. У ресторані, де його заарештували, він не тільки не вимовив ані слова, але навіть і газет не читав про вбивство Фердинанда. Він сидів сам-один біля столика, коли до нього підійшов якийсь пан, сів навпроти й несподівано запитав:
– Ви читали?
– Не читав.
– Знаєте?
– Не знаю.
– А знаєте, про що йдеться?
– Не знаю, мене це не цікавить.
– А все ж таки вас це повинно було б цікавити.
– Не знаю, що б мене могло цікавити. Я викурюю сигару, випиваю кілька кухлів пива, вечеряю, а газет не читаю. Газети брешуть. Навіщо мені хвилюватись?
– Значить, вас не цікавить оте вбивство в Сараєві?
– Мене взагалі не цікавить жодне вбивство, хай то буде в Празі, Відні, Сараєві чи Лондоні. На це є державні установи, суди та поліція. Якщо когось десь уб’ють, то так йому й треба, – чого ти, бовдуре, був такий необережний, що дозволив себе вбити?
Це були його останні слова в тій розмові. Відтоді він що п’ять хвилин лише голосно повторював:
– Я не винен, я не винен.
Ці слова він вигукував і в воротях поліційного управління, ці ж слова повторюватиме, коли його везтимуть до карного суду в Прагу, й з тими словами він увійде до своєї тюремної камери.
Вислухавши всі ці страшні змовницькі історії, Швейк вважав за доцільне розтлумачити усю безнадійність їхнього становища.
– Кепські наші справи, – так почав він свої слова розради, – й неправду ви кажете, що вам, що нам усім нічого не загрожує. Для чого ж тоді поліція, коли не для того, щоб за наші дурні язики дерти з нас лико. Коли вже прийшли
«Гей, слов’яни» – пісня «Гей, слов’яни» була складена в Празі у 1834 p. словаком Само Томашіком. Надрукована була в Словаччині у 1838 p. і співалась на мотив польської мазурки. Пісня була дуже популярною серед слов’ян і вважалась гімном слов’янських народів. Зараз – державний гімн Сербії й Чорногорії.
Сім кульок, як у Сараєві. – Знову йдеться про суб’єктивне сприйняття повідомлення про вбивство (див. прим. – Ф. вбито одним пострілом).